Оцінювання знань очима естонців

82-річний Юло Вооглайд — відомий естонський соціолог, соціальний психолог, філософ, освітній експерт, почесний професор Тартуського університету. А ще — батько десятьох дітей. Він заснував в Естонії три експериментальні інноваційні школи та продовжує працювати над реформуванням освіти в країні.

Для учасників «Освітнього десанту» з України пан Вооглайд прочитав лекцію про необхідність змін, зокрема — у системі оцінювання.

Оцінки лише вводять в оману

В Естонії оцінки ставлять тільки в старших класах. Але я вважаю, що вони взагалі не потрібні — ні в школі, ні у вишах. Це джерело формалізму, конкуренції і пихи. Мій досвід свідчить, що відмінниками часто прагнуть стати лише для того, щоб зверхньо дивитися на інших.

Оцінки шкодять і учням, і батькам, і вчителям. Їх отримують за наявність знань. Проте самі по собі знання не є цінністю. Має бути зв’язок між якістю знань, їх розумінням і вмінням застосовувати на практиці.

Дитина не заслуговує отримати погану оцінку лише через погану пам’ять, яку вона успадкувала від батьків. Навіщо карати за це «двійками»?

Якщо учень погано запам’ятовує, треба знайти до нього інший підхід. Вчителі ще якось можуть оцінити результат певної розумової дії, але людину — ніколи.

Фундамент розвитку дитини — не в школі, а в сім’ї

Щоб змінити систему освіти, треба, щоб суспільство зрозуміло: фундамент розвитку дитини та її успішності закладається не в школі, а в сім’ї. Тому нехай дорослі ставлять оцінки собі, а не дітям.

Навіть сам процес народження залишає величезний відбиток на подальшому житті. Це «внутрішньоутробна освіта». І мама під час вагітності має бути емоційно стабільною. Її стан передається дитині. Малюку потрібне відчуття, що його чекають та люблять. Це дуже важливо для розвитку.

До трьох років у дитини триває так званий період гнізда. Вона вчиться розмовляти і усвідомлювати поняття «я», «ми» та «вони». Якщо на цьому етапі батьки чогось не додали, то вчитель вже нічого не зможе виправити.

У 6-7-річному віці, коли дитина йде до школи, усі основи вже закладені. Можлива тільки робота над помилками. Але хто раптом вирішив, що за це дитині треба ставити оцінки?

Школа — це лише оазис розвитку дитини. А освіта — ресурс. Її цінність саме в тому, щоб підготувати дітей до самостійного життя, а не оцінити їх.

Більшість вчителів оцінювати не вміють

Дитина отримала «трійку». Я запитав у вчителя: «За що?» Відповідь: «Дещо знав, але в матеріалі «плавав», вивчив менше половини». Моє наступне запитання: «Отож, оцінка визначає, який відсоток матеріалу знає учень? 100-90% — «5», 80-60% — «4», близько 50% — «3», а все що, що менше — «2». Я правий?»

Чи не краще було б визначити якість знань, а не їх обсяг? І що, власне, може охарактеризувати якість?

Так само, чи зробить щасливим випускника школи медаль за визначні успіхи? Це все одно, що сказати: найщасливіший на смертному ложі той, у кого найбільше речей.

Мені надзвичайно імпонує підхід англійських шкіл у цьому питанні. Якщо учень проявляє блискучі здібності, вчительська рада видає йому атестат, що дає право вступити до будь-якого університету без іспитів.

Оцінки вчать брехати

Жагу до знань дуже легко вбити. Наприклад, коли дитина хоче висловитись, а вчитель не дає їй цього зробити. Мовляв, мовчи, немає часу на розмови. Або коли викладач не відповідає серйозно на запитання, що турбують дітей. Після кількох грубих відповідей школяр вже нічого не питатиме, його погляд стане пустим і байдужим.

Так само оцінки вбивають здорову жагу до знань. Учні змушені хитрувати, щоб отримати кращу оцінку.

Наприклад, списування — це завжди бажання отримати вищий бал. І це обман.

Натомість варто зосередитися на тому, щоб розвивати в дітей креативне мислення. Однак, неможливо оцінити творчість. А лише вона здатна рухати вперед: і дітей, і вчителів, і систему освіти в цілому.

Важливіше не запам’ятати, а впорядкувати

Я глибоко співчуваю батькам, які успішність дитини вимірюють оцінками. Оцінка може вказати лише міру успішності «зазубрювання». Але набагато важливіше для учня не здатність запам’ятати матеріал, а вміння його впорядкувати. Образно кажучи, у голові дитини мають бути «полички», де розкладені знання.

Немає сенсу постійно збільшувати обсяг вивченого матеріалу, якщо учень не вміє його систематизувати.

Можна знати дуже багато всього, мати чудову пам’ять і не згадати важливе в потрібний момент. Чому? Тому що не вистачає «поличок» у мозку.

Важливо не просто «шпигувати» дітей знаннями, а дати їм розуміння фундаментальних законів та закономірностей. І, звісно ж, навчити використовувати теорію на практиці, у реальному житті.

Можна змусити завчити, але змусити зрозуміти — неможливо

Усі звикли до стандартної схеми уроку: викладач заходить у клас, відмічає відсутніх і починає викликати учнів до дошки. Ті від хвилювання аж тремтять і часто не можуть згадати навіть те, що добре засвоїли. Отримують оцінки. Далі вчитель пояснює новий матеріал, задає завдання додому і на цьому урок закінчується.

Так, відбувається щодня, щотижня, щороку. Без змін, без жодної спроби творчого підходу. А все через те, що система освіти базується на культі оцінки. Оцінювання перетворює весь навчальний процес на формальність.

Цінність має лише тріада: знання — розуміння — вміння. Окремо — ні.

Учень успішний тільки тоді, коли вміє самостійно мислити. Адже, якщо дитина не зрозуміла матеріал, то і вивчити його не зможе. І оцінювання тут не допоможе.