Новий освітній простір - від концепції до реальності

Новий освітній простір для НУШ: місія нездійснена?!

Яскраві «мурали» та медіатеки з вай-фаєм, пандуси та інтерактивні дошки, мобільні робочі місця та енергоефективні фасади, лабораторне обладнання та «класи без стін» – чого тільки не знайдеш у мережі за тегом «новий освітній простір». Зорієнтуватись у цьому потужному потоці інформації не так вже й просто. Начебто й очевидно, що освітній простір – це матеріальні засоби освіти: архітектура та інтер'єр шкільної будівлі, меблювання та обладнання, різноманітне навчальне приладдя тощо. Неочевидним є інше: яким чином цей «освітній простір» взаємодіє із власне педагогічною складовою, зі змістом, формами та методами освітньої діяльності? Що з того, що пропонується як новація, є дійсно потрібним у сучасній школі, а що є лише швидкоплинною модою чи давно відкинутим результатом невдалого експерименту? Якими є принципи створення сучасного освітнього простору? Врешті, який освітній простір може вважатись «сучасним» чи «новим», а який таким не є? Свої відповіді на ці питання пропонує Данило Косенко.

Від шкільного дизайну – до освітньої екосистеми

Протягом років існування масової школи ці два аспекти – власне педагогіка та фізичний простір школи – крокували власними шляхами, що не завжди перетинались. Архітектори та дизайнери то, як на початку ХХ століття, заганяли педагогічні експерименти у вузькі рамки обладнаних партами класів, – то, навпаки, випереджали педагогів у сміливих новаціях, як це було з американськими open-spaceschools 1970-х років, що залишили яскравий слід як архітектурна концепція, але зникли через невміння, а радше небажання вчителів працювати у відкритих просторах без поділу на класи та кабінети.

Лише наприкінці ХХ століття спільні дослідження педагогіки та шкільного дизайну приводять до розуміння освітнього середовища як цілісної «освітньої екосистеми», у якій педагогічна діяльність є взаємодією між учасниками освітнього процесу, змістом освіти та матеріальними ресурсами.

Освітній простір – це, з одного боку, один з освітніх ресурсів (на рівні з навчальними матеріалами та технологіями, у тому числі цифровими), а з іншого – лише включеність до цілісного освітнього середовища робить ці ресурси дійсно освітнім простором, а не просто комплектом матеріальних вигод.

Від школи з «дисциплінарним простором» – до школи з простором розвитку та взаємодії

Концепція освітнього середовища виникає як один з підходів до трансформації шкільної освіти. Школа-фабрика, спадок індустріального суспільства, викликає повсюдне невдоволення. Йде пошук альтернативи старій школі: замість виховання слухняних виконавців на потребу держави та промисловості – орієнтація на всебічний розвиток людини; від наповнення знаннями – до розвитку компетенцій; від масового фронтального навчання – до різноманітної за формами особистісно-орієнтованої освіти; від педагогічного впливу – до педагогічної взаємодії, педагогіки партнерства. Гостро сприймається визначення Мішелем Фуко школи як різновиду «дисциплінарного простору» на рівні з в'язницею та казармою. Дріб'язкова регламентація у часі та просторі (детальний розклад та планування на роки уперед, жорсткий розподіл приміщень та робочих місць), ізоляція від спільноти (стабільний колектив на закритій території з обмеженим доступом) – ці властивості «дисциплінарної інституції» видаються вже несумісними з сучасною освітою. Суспільство бажає бачити школу простором розвитку та співпраці, як всередині, так і по відношенню до зовнішнього світу. Таким чином формуються підходи до сучасного освітнього середовища та зокрема до освітнього простору.

Всеохопність, різноманітність, соціальність

Найпершою вимогою до сучасного освітнього середовища є доцільність, відповідність тій меті, що ставить суспільство перед школою: всебічний розвиток самосвідомої особистості. Для освітнього простору це означає не лише функціональну придатність, доступність та безпечність території, приміщень та обладнання.

Освітній простір має бути всеохопний та цілісний, мати в основі єдину педагогічну, соціально-організаційну та художню концепцію. Такий простір в цілому, як і кожен з його елементів – від благоустрою ділянки та архітектури будівлі до найменших дрібниць інтер'єру, обладнання та навчальних матеріалів – є засобом освіти.

Він різноманітний та гнучкий, придатний для будь-яких освітніх форм, але з урахуванням як характеру діяльності, так і вікових особливостей учнів. Скажімо, лабораторії, майстерні та інші приміщення зі спеціальним обладнанням завжди матимуть більш-менш стабільну просторову структуру, тим часом як класи та рекреації стають придатними до трансформації, перегрупування меблів, швидкої зміни робочих зон для роботи з цілим класом, у групах чи індивідуально, у спокої чи в русі. Очевидно також, що простори для учнів початкової школи будуть відрізнятись від просторів для старшокласників, як за предметно-просторовою організацією, так і за характером оформлення.

Розуміння простору як засобу освіти передбачає його сенсомоторну гетерогенність(різноманітність чуттєвих стимулів), семантичність (наповненість змістом), правдивість (відповідність форми та змісту), а також відкритість інтерпретації. Поєднання форм та кольорів в сучасному освітньому просторі скоріше запрошують до пошуку та дослідження, аніж пропонують (чи гірше – нав'язують) готові відповіді, образи чи символи.

Сучасний освітній простір є індивідуалізованим та персоналізованим – створює неповторне враження, даючи водночас можливість кожному відшукати своє. Простір школи постає місцем, де зустрічаються та взаємодіють учні, вчителі, навколишні мешканці та гості школи, де відбуваються не лише уроки, свята та концерти, але й лекції та семінари, діють відкриті лабораторії та майстерні у різних галузях науки, мистецтва та технологій.

Сучасний освітній простір є соціальним, простором співпраці, відкритим як для учасників освітньої спільноти, так і для громади, частиною якої ця спільнота є.

Освітній простір: від концепції до реальності

Створення такого простору вимагає нових підходів. «Залучення» фахівців з архітектури, дизайну чи монументального розпису – не найкращий шлях до цього. Результатом такого «залучення» скоріше буде яскрава, «креативна» вітрина, що може свідчити про нестандартність мислення фахівця, але не мати жодного стосунку до завдань школи. Учні та вчителі будуть вимушені або пристосовуватись до фізичного оточення, або вступати з ним у конфлікт, намагаючись повсякдень щось прилаштовувати під свої дійсні потреби.

У створенні освітнього простору всі учасники – місцева громада, адміністрація, шкільна спільнота, архітектори та дизайнери – виступають не «клієнтами» та «виконавцями», а партнерами та співробітниками.

Створення освітнього середовища ніколи не припиняється з впровадженням певного результату, це безперервний процес пошуку нових відповідей на нові виклики життя. Важливо лише, щоб всі учасники цього процесу усвідомлювали спільну відповідальність, мали вміння, бажання та добру волю для такої співпраці.

Яким чином цього можна досягти?

1. Підвищувати обізнаність щодо сучасних принципів формування освітнього середовища, розширювати розуміння цього питання за межі набору красивих картинок з соціальних мереж. Інформаційне суспільство дає широкі можливості ознайомитись як із кращими світовими практиками, так і з методичними підходами до цієї роботи. Важливо не покладатись виключно на повідомлення ЗМІ, а звертатись до першоджерел: шукати та вивчати різноманітні приклади сучасних шкіл, знайомитись з теоретичними дослідженнями не лише вітчизняних, але й закордонних вчених, налагоджувати контакти з експертами, що можуть надати необхідну методичну допомогу.

2. Залучати всю шкільну спільноту до формування освітнього простору. Вчителі, учні та їхні батьки в першу чергу зацікавлені в оновленні освітнього простору школи – а з іншого боку, саме вони як основні користувачі цього простору мають найглибше розуміння як поточного стану, так і потреб розвитку; їхній внесок в аналіз та планування освітнього простору в цьому сенсі є незамінний.

3. Спільно виявляти потреби та можливості розвитку школи. Важливою є як експертна оцінка наявних ресурсів (ділянки, будівлі, обладнання), так і дослідження потреб шкільної спільноти з використанням методів учасницького проектування, дизайн-мислення тощо. Така робота, крім власне виявлення поточних проблем та окреслення перспектив розвитку, сприятиме формуванню спільноти школи, зробить освітній простір спільною справою для кожного.

4. Розробити адекватну модель фінансування. Йдеться не лише про закупівлю послуг з ремонту чи комплектацію меблями. Організація сучасного дослідницького та проектного процесу в освітньому просторі на основі учасницьких підходів – це складна процедура, що вимагає фаховості та не може відбуватись виключно на засадах волонтерства чи благодійності. Для комунальної школи важливо знайти можливість стабільного фінансування такої роботи також і бюджетним коштом – лише такий підхід зробить формування освітнього простору системним та сталим.

5. На основі широких досліджень включати питання освітнього простору в концепцію розвитку школи. Розуміння як поточних проблем, так і потреб та побажань спільноти дозволить сформулювати ключові ідеї, намітити перспективи, розробити плани їх втілення. Створення освітнього простору має відбуватись одночасно та у зв'язку з оновленням школи в цілому, із запровадженням нових педагогічних підходів, нових програм та навчальних планів, форм та методів роботи. Планування освітнього простору – це не лише розробка технічного завдання для проектувальників чи формування тендерних оголошень на закупівлю обладнання. Слід також окреслити поле для діяльності вчителів, учнів, батьків, знайти шляхи системної співпраці з наукою, широкими колами колег-освітян, місцевою громадою тощо.

6. Братись за втілення концепції з урахуванням як наявних можливостей, так і стратегічних планів розвитку. Сьогодні місцеві бюджети спрямовують чималі кошти на вирішення нагальних потреб шкіл: ремонт туалетів чи дахів, заміна вікон чи утеплення стін. Повсюдно створюються медіатеки та ресурсні кімнати, відновлюються спортивні та ігрові майданчики. До початку нового навчального року має бути оновлений простір перших класів, що працюватимуть за новим стандартом. Ці роботи можуть залишатись локальними, точковими «покращеннями», що врешті перетворять школу на строкату мозаїку мало пов'язаних картинок, призначення яких до того ж не завжди зрозуміле.

Лише наявність комплексної концепції розвитку дозволить будь-який внесок в облаштування спланувати як крок до створення цілісного сучасного освітнього простору школи.

Новий освітній простір – невіддільна частина оновлення української школи. Особистісно-орієнтована освіта не відбудеться у приміщенні школи-казарми, хай навіть утепленої, обладнаної та креативно розфарбованої.

Сучасний освітній простір – це комплексний освітній ресурс, що забезпечує освітню діяльність через доцільний благоустрій та облаштування шкільної ділянки, гнучку об'ємно-планувальну структуру будівлі школи, цілісне художнє рішення фасадів та інтер'єру, комфортне та динамічне меблювання та обладнання усіх приміщень.

Освітній простір втілюється не як архітектурний чи дизайн-проект, а як складова єдиної концепції розвитку школи, що включає педагогічні, соціальні, організаційні та фінансово-господарські питання.

Створення у школі сучасного освітнього простору можливо лише через активну зацікавлену співпрацю широкої спільноти: управлінців та педагогів, учнів та їхніх батьків, науковців, проектувальників, громадських активістів.