ТЕХНОЛОГІЇ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

ТЕХНОЛОГІЇ МЕТОДИЧНОЇ РОБОТИ

Укладачі: Августин Р.І., Борисюк С.В., Вітенко І.М.,

 Залипецький М.Т. Козловська О.В., Крамар В.М.,

Кривокульський Л.Є., Миколюк Л.М., Морська Я.Ф.,

Пришляк І.М., Провозюк Г.Г., Свінних Г.Г., Тимчишин О.І.,

Уруський В.І., Чубко О.П.

ПЕРЕДОВИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ ДОСВІД

Під поняттям педагогічний досвід розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Для його виявлення користуються системою критеріїв: актуальність, новизна, результативність, стабільність, перспективність.

Вивчення ППД здійснюють у такій послідовності:

1. Визначення педагогічної проблеми та об’єкта для вивчення       досвіду.

2. Попереднє вивчення досвіду.

3. Теоретична підготовка.

4. Основне вивчення досвіду.

5. Визначення провідних педагогічних  ідей досвіду.

Узагальнюючи ППД, виділяють три рівні: науковий, методичний, практичний.

Для всебічного висвітлення досвіду його узагальнений матеріал має включати такі питання:

а) тема досвіду, головне, суттєве в ньому;

б) зміст досвіду;

в) рекомендації щодо його використання;

г) додаток (ілюстративні матеріали, плани робіт, фрагменти занять тощо).

Узагальнений досвід може бути представлений у письмовій та усній (семінар, засідання методоб’єднання) формі.

План впровадження ППД складається на основі аналізу практики і включає такі питання:

-   обгрунтування вибору досвіду для використання;

-   розподіл функцій між організаторами впровадження і тими, хто буде використовувати досвід;

-   заходи з розробки проблеми, визначення форм та методів розповсюдження досвіду;

-   здійснення контролю і обміну роботи з впровадження;

-   підведення підсумків, аналіз, узагальнення результатів роботи.

Необхідною умовою впровадження досвіду є його широка пропаганда, завдання якої – донести до вчительського колективу основні ідеї і значення досвіду, сформувати позитивне ставлення до нього, пробудити бажання використати педагогічні ідеї в своїй практичній роботі.

У процесі впровадження ППД використовують такі форми роботи: школи ППД, опорні школи, творчі групи, науково-практичні конференції, семінари, педагогічні читання, курси підвищення кваліфікації, захист ППД на засіданні педагогічної ради школи, шкільні, міжшкільні методоб'єднання з предметів, тижні педагогічної майстерності, наставництво, відкриті уроки.

Найпоширенішими із методів впровадження ППД є розповіді, бесіда, лекція, перегляд відеозаписів уроків, плакатів, буклетів, статей, книг.

Рекомендована література:

1. Педагогічний пошук /Упорядник І.М.Боженова. -  К.: Радянська школа, 1988.

2. Передовий педагогічний досвід: теорія і методика /Під ред. Л.П.Малют. -  К.:Радянська школа, 1990.

3. Сгадава В.В.  Організація роботи в школі по впровадженню передового педагогічного досвіду. -  К.: Освіта, 1992.

ШКОЛА ПЕРЕДОВОГО ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ

Школа передового педагогічного досвіду є однією з форм роботи з підвищення кваліфікаці вчителів, вихователів, керівників шкіл та дошкільних закладів, формою поширення і впровадження передового педагогічного досвіду, а також формування і удосконалення його.

Школи передового педагогічного досвіду з усіх чи окремих ділянок шкільної роботи організовуються районними, міськими відділами освіти у школах різного типу та дошкільних закладах на базі досвіду вчителів, вихователів, керівників шкіл або дошкільних закладів, який був вивчений і одержав схвалення.

Пропозиції про створення школи передового педагогічного досвіду подають: педагогічна рада, рада методичного кабінету, рада інституту післядипломної освіти.

Керівником школи передового педагогічного досвіду призначається особа, досвід якої схвалений і рекомендований для впровадження.

Школа передового педагогічного досвіду працює з постійним складом слухачів (5-10 чол.) за певним навчальним планом і розкладом занять протягом навчального року з періодичністю одне заняття на місяць.

Навчальний план занять цієї школи складається керівником, з допомогою працівників методичного кабінету, інституту післядипломної освіти.

Зарахування вчителів та інших працівників слухачами до шкіл передового досвіду проводиться методичним кабінетом спільно з керівником цієї школи з урахуванням бажання тих осіб, які направляються на навчання.

У школах передового педагогічного досвіду застосовуються різноманітні форми навчально- методичної роботи з слухачами:

- відвідування слухачами уроків та позакласних заходів у керівника школи передового досвіду з метою вивчення досвіду;

- практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів, виготовлення саморобних наочних посібників;

- лекції і семінарські заняття;

- консультації;

- співбесіди;

- відвідування керівником школи передового досвіду уроків та позакласних заходів у слухачів школи з наступним їх обговоренням;

- виконання слухачами завдань щодо  самостійного опрацювання літератури, застосування у навчально-виховному процесі окремих методів, прийомів, засобів, форм роботи.

Методичне керівництво школами передового педагогічного досвіду здійснюють методичні кабі

1.2.2 Технологія розвивального навчання Д.Б. Ельконіна - В.В. Давидова

 Починаючи з 1959 р. в школі № 19 міста Москви під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова стало здійснюватися експериментальне дослідження іншої системи розвивального навчання.

 Теоретичною основою розвивального навчання Д.Б. Ельконіна – В.В. Давидова є концепція навчальної діяльності школярів. Розглянемо основні положення цієї концепції.

 Перше положення полягає у тому, що навчальна діяльність є загальною і необхідною формою психічного розвитку молодших школярів [12].

 У своєму дослідженні Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов спиралися на ідею Л.С. Виготського про те, що навчання йде попереду розвитку. При цьому розвиток, на думку Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, буде проходити більш інтенсивно, якщо дитина включена в діяльність, яка відповідає її віковим особливостям. Д.Б. Ельконін встановив, що такими генетично допустимими видами діяльності дітей є: безпосередньо-емоційне спілкування, предметно-маніпулятивна діяльність, ігрова діяльність, навчальна діяльність, інтелектуально-особистісне спілкування, громадсько–корисна і навчально-професійна діяльність. Для кожного вікового періоду, як відомо, характерний основний або провідний вид діяльності. Для дітей молодшого шкільного віку провідною є навчальна діяльність.

 Другим положенням даної концепції є наступне: змістом навчальної діяльності повинно бути теоретичне знання.

 Д.Б. Ельконін і В.В. Давидов вважають, що школярі повинні засвоювати перш за все теоретичні знання.

 Теоретичні знання – це знання, що відображають об’єкт з боку його внутрішніх зв’язків і закономірностей (наукові факти, наукові поняття, закономірності, теорії).

 Засвоєння теоретичних знань, на думку вчених, сприяє формуванню у молодших школярів теоретичного мислення, а не емпіричного, як це відбувається при навчанні за традиційною системою.

 Третє положення концепції полягає в наступному: засвоєння школярами теоретичних знань здійснюється в ході розв’язання навчальних завдань за допомогою виконання особливих дій.

 В рамках даної концепції навчальне завдання – це мета виконання не одного завдання, а цілої системи завдань. У результаті розв’язання певної системи завдань в учнів формується узагальнений спосіб дії, тобто спосіб розв’язання всіх конкретних завдань певного класу.

 Узагальнений спосіб вирішення навчального завдання складається з наступних навчальних дій:

 1. Здійснення аналізу умови завдання з метою виділення основної властивості об’єкта, що досліджується.

 2. Побудова моделі об’єкта, що досліджується.

 Модель – замінник об’єкта, що досліджується, вивчення якого дає нову інформацію про самий об’єкт дослідження.

 Моделі можуть бути: знакові – різні формули; графічні –малюнки, креслення, схеми; предметні – макети, моделі механізмів.

 3. Отримання нової інформації про об’єкт дослідження на основі вивчення його моделі.

 4. Побудова системи завдань, що розв’язуються загальним способом.

 5. Контроль за виконанням дій (здійснення самоконтролю).

 6. Оцінка засвоєння загального способу дій як результату розв’язання поставленого навчального завдання.

 Метою системи, запропонованої Д.Б. Ельконіним і В.В. Давидовим, є розвиток особистості молодшого школяра. Реалізація цієї мети, вважають вчені, може бути забезпечена шляхом формування у молодших школярів теоретичного типу мислення, що, у свою чергу, припускає оволодіння наступними інтелектуальними уміннями: аналізом, рефлексією, моделюванням, плануванням.

 Які ж принципи регулюють дану систему?

1. Принцип організації процесу навчання відповідно до етапів вікового розвитку дітей.

 Відповідно до цього принципу слід розмежовувати якісно різні стадії навчання учнів у школі. В основі такого розмежування лежать провідні види діяльності учнів на кожному віковому етапі. Для кожної стадії навчання має бути характерним свій зміст і свій спосіб викладання його учням.

 З приходом до школу дитина повинна чітко відчувати новизну тих понять, які вона одержує, на відміну від дошкільного досвіду.

 А з переходом дітей в старші класи повинен якісно змінюватися зміст навчальних предметів і методи їх викладання.

2. Принцип діяльності.

 Користуючись ідеєю про те, що розвиток особистості забезпечується діяльністю самої людини, В.В. Давидов зазначає, що діти повинні засвоїти знання в діяльності. А це можливе лише при виконанні учнями специфічних дій.

 Реалізація даного принципу дозволяє зберегти чуттєву основу знань і одночасно здобути достовірно наукові знання на основі теоретичних узагальнень.

3. Принцип предметності.

 Цей принцип вказує на те, з чим повинні діяти учні при засвоєнні навчального матеріалу. З позиції даного принципу виявлення змісту засвоюваного поняття спочатку відбувається в ході перетворення різноманітних предметів, а потім цей первинний зміст поняття зображається у вигляді моделей. Після цього вже запропонований в матеріальній формі зміст засвоюваного поняття стає доступним для подальших дій перетворення, що направлені на вивчення його суті. Таким чином, даний принцип націлює на навчання учнів моделюванню, значення якого полягає в заміні одних об’єктів іншими, їх моделями, так, що дослідження останніх дозволяє дізнатися нове про замінені об’єкти.

 Ці принципи розвивального навчання, розроблені В.В. Давидовим, у цілому направлені на формування в учнів теоретичного типу мислення [13].

 Оскільки, на думку Д.Б. Ельконіна і В.В.Давидова, шлях реформування початкового навчання – це шлях зміни змісту засвоюваного програмного матеріалу, то стає очевидним, що в центрі розробленої ними системи знаходиться саме зміст початкового навчання.

 Зміст початкового навчання перш за все поданий у навчальному плані. На основі навчального плану розроблені навчальні програми, при складанні яких основною метою стало максимальне наближення навчального матеріалу до сучасного стану відповідної області наукових знань.

 Особливістю навчальних програм у даній системі є також (на відміну від традиційної) заміна концентричного принципу на лінійний, систематичний принцип розміщення навчального матеріалу.

 На основі навчальних програм розроблені нові підручники, особливість яких полягає у тому, що вони є засобом організації навчальної дослідницької діяльності учнів. У зв’язку з цим основу підручників складає система предметних ситуацій, аналіз яких повинен привести учнів до постановки відповідного навчального завдання, знаходження засобів і способів його розв’язання.

 Матеріал підручників розподілений за темами. Текст, що йде перед темою – це сценарій проблемної ситуації, своєрідна методична розробка для вчителя.

 Таким чином, підручники, з одного боку, забезпечують засвоєння програмного матеріалу, а з іншого – розвиток дитини як суб’єкта навчання. Постановка і розв’язання навчальних завдань, що містяться в підручниках, здійснюється учнями в ході дослідницької діяльності.

 Д.Б. Ельконіним і В.В. Давидовим розроблений теоретичний спосіб засвоєння учнями навчального матеріалу. Інакше цей спосіб самі вчені назвали способом переходу від абстрактного до конкретного.

 Для теоретичного способу засвоєння навчального матеріалу характерні три етапи:

 1-ий етап – виявлення істотних властивостей, зв’язків, внутрішніх закономірностей і визначення на основі цього змісту поняття.

 2-ий етап – фіксація виділеного змісту поняття в моделях.

 На цих двох етапах відбувається первинне ознайомлення школярів із змістом поняття.

 3-ій етап – учні дізнаються про конкретні випадки прояву поняття. Відбувається засвоєння змісту поняття в цілому.

 Теоретичному способу засвоєння учнями навчального матеріалу відповідає адекватний спосіб управління з боку педагога, суть якого полягає у тому, що вчитель навчає дітей виконувати кожну дію, яка входить в структуру узагальненого способу розв’язання навчального завдання. При цьому вчитель направляє діяльність учнів так, що вони самостійно виконують навчальні дії.

 В даній системі відбувається формування у молодших школярів подальшого інтересу до самого змісту навчального матеріалу, а також до процесу оволодіння ним.

 Розкрита учнями система наукових понять є передумовою для формування у них пізнавального інтересу до теоретичних знань. Одночасно відбувається формування в учнів і інтересу до процесу оволодіння матеріалом. Джерелом для розвитку такого виду інтересу в даній системі є включення школярів у діяльність, яка моделює наукове дослідження. Саме постановка в процесі навчання навчальних завдань проблемного характеру, а потім і спільне виконання разом з вчителем і товаришами навчальних дій, що входять у структуру загального способу розв’язання навчального завдання, сприяють формуванню у молодших школярів пізнавального інтересу до способів отримання теоретичних знань.

 У даній системі головну роль виконують проблемно-пошукові методи навчання: евристичні бесіди, навчальні дискусії, дослідницькі роботи. Часто використовується також метод свідомої педагогічної помилки і метод пізнавальних ігор.

 Важлива роль у системі Д.Б. Ельконіна – В.В. Давидова відводиться такому методу навчання, як навчальна дискусія, в ході реалізації якої від учня вимагається вибір власної точки зору і її обґрунтування.

 Для організацій на уроці дискусій розроблені ігри–казки, герої яких постійно стикаються з проблемами, розроблені також провокаційні питання і завдання – пастки. Пастками є такі завдання, питання, які в підсумку не мають розв’язання.

 Особливістю методів навчання, які використовуються в даній системі при вивченні нового матеріалу, полягає у тому, що методи направлені на організацію і розгортання такої діяльності учнів, яка відтворює основні моменти наукового пізнання. Таку діяльність школярів В.В. Давидов називає „квазідослідницькою”.

 Особливістю всіх форм організації навчання в системі Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова є дискусійний характер їх проведення. В основі проведення дискусій лежать такі дії учнів, які допомагають їм сформулювати свою точку зору, зіставити її з точкою зору інших учнів і виробити загальну точку зору.

 Таким чином, аналіз всіх елементів системи розвивального навчання Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова переконує нас у тому, що проблему розвитку молодших школярів можна розв’язати шляхом насичення змісту навчання теоретичними знаннями, що підлягають засвоєнню в процесі навчальної діяльності.

 Вчені, розробляючи систему розвивального навчання, підкреслюють, що вона вимагає принципово нового типу педагогічної діяльності. У зв’язку з цим процес засвоєння системи – це тривалий процес. Щоб оволодіти даною системою, вчитель повинен пройти спеціальну підготовку.