Чому байдужість учителя може дорого коштувати учню
6 Червня 2019
Пропрацювавши майже десять років у середній освіті, я тільки сьогодні зрозуміла, наскільки велику роль відіграє ВЧИТЕЛЬ у ЖИТТІ ДИТИНИ! Так, безперечно, вчитель повинен мати хороші знання зі свого предмету та розуміти світ набагато ширше, ніж описано в підручнику, володіти сучасними методиками і постійно навчатися. Але ВЧИТЕЛЮ цього недостатньо. До таких думок мене підштовхнула книга Лінди Гант “Риба на дереві”, в якій авторка розповідає про шкільне життя дівчинки-підлітка з дислексією.
Фото надане авторкою
Як виявилося, сама Лінда у свій час так само пройшла ряд випробувань, і це її своєрідний щоденник. Дислексія – це фізіологічна особливість мозку, що зумовлює нездатність читати тексти. Часто ця особливість йде “в компанії” з дисграфією – коли людині важко писати. Але водночас люди з дислексією та дисграфією часто мають блискучий розум, високий рівень ерудованості та чудові математичні здібності. Що це означає? А те, що такі люди сприймають інформацію іншими каналами.
Ви тільки уявіть собі: “Літери на плакаті здаються мені чорними жуками, що крокують стіною. Можливо, більшість із них я упізнала б, але мені на це потрібен час. А коли я нервуюся, то взагалі гаплик. Мій мозок перетворюється на “Чарівний екран”, що його перегорнули догори дригом і добряче потрусили. Тож він тепер сірий і порожній”.
Коли читала ці речення, я відчула шок, тому що уявила, яке складне життя в цієї дитини. Згадувала своїх учнів за різні роки викладання – справді, серед них були геніальні діти, унікальні учні, яким саме ці особливості функціонування мозку завдавали немало клопоту.
Таких учнів не розуміють, тому що вчителі часто приймають це за лінь та відсутність мотивації. Хоча насправді їм потрібно просто підібрати ефективні методи навчання, підтримувати і розкривати нереалізований потенціал. ВЧИТЕЛЬ має РОЗУМІТИ ОСОБИСТІСТЬ учня, і це не вписується в межі викладання предмету.
“Вчителі – вони ж наче автомати, які за четвертак видають м’ячики-стрибунці. Завжди знаєш наперед, чого від них чекати. І водночас не можеш цього передбачити”. А наші учні чекають від нас підтримки та розуміння.
Фото: автор – AlexLipa, Depositphotos
“Сім шкіл за сім років. І в усіх те саме знову й знову. Я зі шкури пнуся, а мені кажуть, що я не стараюся. Що неохайна. Що припускаюся занадто багатьох орфографічних помилок. А в мене болить голова. Просто розколюється, коли я задовго вдивляюся в яскраво-чорні літери на білих сторінках”.
Читаю цю розповідь, і в голові одразу наші загальні правила оцінювання шкільних творів та диктантів, де щоб отримати хорошу оцінку, ти маєш практично не помилятися і не робити виправлень. Або коли вчителі за поганий почерк знижують оцінки, і стає ще сумніше… Та ця історія дівчинки закінчилася дуже добре, тому що в її житті з’явився Вчитель, який помітив ці особливості і допоміг налагодити навчання. Так, це тривалий процес для всіх, але результати варті великих зусиль.
Ми, дорослі, захоплюємося Альбертом Ейнштейном, Вінстоном Черчиллем, Джоном Ленноном, Томасом Едісоном, Волтом Діснеєм, які в дитинстві насилу могли прочитати навіть коротенькі слова, але водночас своїми байдужістю та неуважністю блокуємо наших геніїв за шкільною партою.
“Пам’ятайте: в мудрих думки не схожі” (Лінда Гант).
Немає коментарів:
Дописати коментар