Самоаналіз уроку

 Самоаналіз уроку

Представлення портфоліо уроку

Вважаю, урок відповідав дидактичній, виховній та розвиваючій меті.

       Макроструктура уроку дотримана і була доцільною для реалізації мети. Час на кожний етап уроку розподілений раціонально.

Психологічний режим уроку реалізований через чіткий мобілізаційний початок, створення позитивного, доброзичливого емоційного середовища, що ґрунтувалося на підтримці з боку вчителя у вираженні впевненості в знаннях учнів з самого початку уроку. На протязі усього уроку намагалася  виховувати інтерес до закріплення знань,  культуру спілкування між учнями, учнями та вчителями, попередження невпевненості у разі недостатніх знань з певного виду роботи.

Зміст уроку відповідав програмі, а саме: передбачає засвоєння дітьми залежностей між компонентами при дії додавання, які у традиційній системі опрацьовуються як заучування алгоритміки обчислень, а в розвивальному навчанні як встановлення відповідностей між частинами та цілим, що базується на побудові величини за допомогою певної міри. На відміну від традиційного навчання, діти роблять креслення без лінійки, розвиваючи окомір, дрібну моторику руки, точність виконання креслень, що сприяє розвитку кмітливості, винахідливості, точності, варіативності вибору  моделі, логічного розрахунку та економії часу.

Повторення раніше вивченого матеріалу носило як репродуктивний (за традиційною системою) так і творчий (за системою РН) характер, під час проведення якого діти продемонстрували навички  аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення, умовиводи, уміння знаходити та визначати можливості застосування одержаних знань на практиці, що базуються у традиційній школі на підґрунті  фронтально – індивідуальної робота, а в розвивальному навчанні  - в процесі парної, групової роботи, що дозволяє отримати нові підходи від інших учнів і поділитися своїми способами з однокласниками; уміння оцінювати факти, явища, доводити, самооцінювати себе без бальної системи, що в традиційному навчанні робить вчитель, а в розвивальному – насамперед, самі учні. Це дає можливість підготувати дітей до бального оцінювання  з відсутністю страхів надалі отримати низький бал, адже в розвивальному навчанні він є не покаранням за незнання, а допомогою у виявленні місця утруднення.

Форми контролю знань учнів на уроці: усний та письмовий, індивідуальний та фронтальний. Враховано  вікові особливості учнів, рівень їх розумового розвитку, тому об’єднання в групи  мало визначений  рівневий характер і було на користь самопізнанню кожного учня.

   Учні вчаться  навичкам самоаналізу та самоконтролю ще з першого класу,  здійснюючи  взаємну перевірку,  самоконтроль. Кількість опитаних учнів, достатня глибина суджень, відтворення результату у зошити,  різноманітність перевірки знань -  демонстрували достатній  ступінь засвоєння раніше вивчених тем.

    Форми контролю носили виховний характер – виховували дисциплінованість, відповідальність за виконану роботу, прагнення уважно, старанно працювати, аби вийти на реалізацію кінцевої мети – повторної роботи з чарівною лінійкою, що зберігала певну таємницю з метою максимальної зацікавленості учнів.

Характер запитань:  були спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв’язків.

Деякі учні допускали незначні помилки, реакція вчителя на них була виваженою; оцінювання знань проводилося аналітичною оцінкою учнів.

Мотивація навчальної діяльності учнів була спрямована на розвиток пізнавального інтересу до вивчення предмету та будувалася самими дітьми, чого вимагає система розвивального навчання.

Актуалізація опорних знань і чуттєвого досвіду учнів носила характер перехідного містка між раніше засвоєними знаннями і тими, що повинні бути сформованими на уроці.

У системі РН відносини між вчителем та учнями побудовані на принципі партнерства.  Як вчитель , партнер, намагалася підкреслити  ключові слова теми, на основі яких була рефлексована проблема уроку.

Оголошення теми, мети проведено чітко, її формулювали самі діти, вчитель тут виступає як провідник правильної дцумки.

Сприймання та усвідомлення учнями  навчального матеріалу спрямоване на створення умов для активної навчально-пізнавальної діяльності учнів. Мікроструктура цього етапу уроку оптимально поєднала традиційні та інноваційні технології навчання, що вимагав новий Державний стандарт, а саме: формування предметних компетентностей як спільного ланцюжка окремих знань. Інтелектуальна атмосфера на уроці сприяла реалізації різних видів сприйняття – безпосереднього та опосередкованого – основних понять .

На уроці були пригадані  загальні та поодинокі наукові поняття. На уроці були використані такі етапи формування  понять: організація спостережень одиничних предметів і явищ, збагачення спостережень, виявлення загальних та істотних ознак  математичних  явищ, що вивчаються, визначення понять, вправи на закріплення набутих знань, розширення об’єму і поглиблення змісту понять. Для організації сприймання  використала  індивідуальну та парно-групову діяльність учнів. Намагалася показати володінням технікою навчальної роботи з учнями: уміння слухати пояснення, робити записи, моделювати задачі, працювати за підручником; оптимально поєднувати елементи фронтальної, індивідуальної, групової роботи.

Протягом уроку  активізовувала наочно-образну, словесно-логічну, емоційну, довільну, механічну пам'ять шляхом прийомів навчання: порівняння, зіставлення,  абстрагування, аналогії, узагальнення, класифікації, прийом новизни, прийом створення проблемної ситуації. Вважаю, доцільно реалізовані такі принципи навчання: науковості, наочності, активності та самостійності, усвідомленості, відповідності навчання реальним можливостям учнів та вчителя.

Учні продемонстрували достатньо високий рівень активності, знання фактичного навчального матеріалу, уміння застосовувати  схеми, закріпили на практиці теоретичні положення, явища, факти, вчилися їх оцінювати, тому кількість сигналів зворотної інформації була високою.

Бажаний  рівень навчання, виховання та розвитку учнів досягався завдяки чіткості в організації роботи учнів на уроці, раціонального співвідношення теоретичного матеріалу й практичних завдань. Узагальнення нових понять здійснено на основі емпіричного та теоретичного узагальнення.

Підсумок уроку проведений цікаво і творчо. З використанням інтерактивних методів навчання.

Система домашніх завдань передбачала наступність між класною і домашньою роботою, з урахуванням базових знань учнів, зв'язку із життям; обсяг відповідав програмі, мотивація до виконання домашніх завдань проведена.

Санітарно-гігієнічні вимоги до уроку дотримані.  Дотримувалася єдиних вимог до учнів.

Насиченість уроку, теми відповідали методичним вимогам дітей цього класу.

Науковість та ідейність уроку дозволили  реалізувати мету і завдання уроку.

Стиль роботи вчителя спрямований на створення загальної емоційної та інтелектуальної атмосфери на уроці, дотримання норм педагогічної етики, дотримання культури мови, стимуляцію успіхів учнів.

Урок проведений на  належному методичному рівні.

Пропозиції щодо висновків  уроку:

·       продовжувати конкретизовувати в плані мету й завдання уроку, спрямовані на логічний розвиток учнів;

·       використовувати на уроці доцільний наочність або замінювати його власне побудованими моделями;

·       надалі застосовувати в системі методів навчання елементи проблемності;

·       правильно реалізовувати контрольно-коригувальну функцію уроку;

·       ретельно окреслювати методи й прийоми роботи з навчальним матеріалом відповідно до структурної організації уроку;

·       визначати систему запитань, які спонукатимуть до висновків, зіставлень, аналізу, подаючи її у формах партнерства (теза, думка);

·       уважно добирати дидактичний матеріал (елементи новизни, факти для порівняння, зіставлення висновків), акцентувати на його виховному значенні;

·       практикувати випереджальні завдання, визначити систему роботи з підручником, передбачити самостійну роботу (різні види);

·       у системі тренувальних вправ передбачати не лише аналіз явищ, а й творчі завдання;

·       реалізувати міжпредметні зв’язки;

·       окреслити систему контролю та корекції знань;

·       визначити структуру уроку, упроваджувати рівні форми й методи роботи, урізноманітнювати навчальну діяльність учнів;

·       урахувати важливу роль бесіди в структурі уроку;

·       зосереджувати увагу на розвивальному навчанні, розвитку розумових здібностей учнів (мислення, мови, уяви, пам’яті тощо) шляхом доцільного добору методів та форм роботи;

·       наголошувати на використанні підручника як первинного джерела знань, засобу організації самостійної роботи учнів;

·       давати домашнє завдання не лише в кінці уроку, а й передбачати його на початку уроку або в середині;

·       розробити моделі уроків, різні види вправ, цикл можливих інтегрованих тем;

·       зосереджуватись на правильних прийомах роботи з учнями;

·       звернути увагу на опанування прийомів педагогічної технології, її значення в діяльності вчителя, в житті учнів;

·       обмірковувати систему домашніх завдань для циклу уроків;

·       здійснювати індивідуальний підхід і впроваджувати принцип диференційованого навчання;

·       звернути увагу на використання гри як методу організації навчально-виховного процесу, методику організації колективної, групової, індивідуальної творчої діяльності;

систематично працювати над запобіганням низької успішності учнів

Національно-патріотичне виховання

Національно-патріотичне виховання як соціальна педагогічна проблема сучасності

Підготувла Круглик С.М.

Виховання в сучасній освіті займає особливе місце, адже сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. «Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання… Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості», - зазначено в Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

В сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою мірою  формує майбутній розвиток Української держави.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості.

Патріотизм – це основа, головний критерій оцінки громадянськості, ступінь її розвиненості. Його змістом є почуття любові до Вітчизни, до України, відданість їй, народу, гордість за його минуле і сучасне, прагнення захистити його інтереси.

На виклики суспільства ще з 2008 року у навчальних закладах району реалізується районна Програма національного виховання учнівської молоді на 2008-2020 роки (далі Програма), яка визначає пріоритети в системі національного виховання учнівської молоді через формування системи життєвих цінностей.

Кожного року проводиться моніторинг рівнів сформованості ціннісних ставлень особистості для удосконалення діяльності педагогічних колективів з учнями.

Цьогоріч важливим завданням для педагогів була розробка механізму реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді, яка затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 червня                   2015 року № 641. Як в основі Програми, так і в основі системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації, а також створення інформаційно-методичного забезпечення для здійснення національно-патріотичного виховання дітей та молоді та інформаційного ресурсу, присвяченого національно-патріотичній тематиці.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів. Розвиток патріотичного виховання слід починати із засвоєння дитиною азбучних істин того, що процес цей довготривалий та нелегкий. Для того щоб він був результативним, необхідно дотримуватись певних принципів: зацікавленість дитини; безпосередня участь кожного учня у підготовці та проведенні заходів; систематичність та системність; різноманітність тематики; урахування вікових особливостей .

У методичних рекомендаціях МОН України щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах говориться, що важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

У молодшому шкільному віці у дитини формується здатність пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання, як учня, виховується любов до рідного дому, школи, своєї країни, її природи, до рідного слова та державної мови, побуту. У підлітковому віці виховується духовно осмислений, рефлексивний патріотизм, любов до свого народу, нації, Батьківщини, почуття поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод. У старшому шкільному віці виховується прагнення жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її, поважати Конституцію України і дотримуватися законів; володіти рідною та державною мовою, визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

На думку В. Сухомлинського, патріотичне виховання – «це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, узнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується. Патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів, як єдність думки і діла дуже складно пов’язаний з освіченістю, етичною, естетичною, емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею» (Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5 т. /

В. О. Сухомлинський. – К.: Рад. шк., 1976. – Т.1. – 654 с.; Т.2. – 670 с.).

Виявляє внутрішній зв’язок з поняттям «патріотизм» та набуває широкого сенсу поняття «громадянськість». У педагогічному плані громадянськість містить в собі знання, переживання й вчинки. Ці складові знаходяться у певних зв’язках і взаємодії за переважання на певних етапах розвитку індивіда емоційного компонента, формування почуттєвої сфери. Отже, ці значення громадянськості доповнюють одне одного.

Школа має невичерпні можливості для здійснення громадянського, патріотичного виховання учнів, формування у них відповідних знань, цінностей, моделей поведінки. Вступаючи у численні взаємини в шкільному колективі, дитина навчається вирішувати конфлікти ненасильницькими способами, доходити розуміння з оточуючими за допомогою діалогу, вчиться захищати права людини, зокрема свої права. 

Із цією метою варто ознайомити педагогів, зокрема, класних керівників із матеріалами програми «Організація роботи щодо попередження насилля серед учнів у школі» та «Особиста гідність. Безпека життя. Громадянська позиція». Доречно згадати слова В. Сухомлинського про те, що «громадянськiсть – це насамперед вiдповiдальнiсть, обов’язок – та вища сходинка в духовному життi людини, на якiй вона вiддає себе служiнню ідеалові». Саме тому варто наголосити на тому, що національно-патріотичне, вiйськово-патріотичне і громадянське виховання молодi в загальноосвiтнiх навчальних закладах мають зiграти значну роль у вихованні в неï тих основних якостей, які характернi для громадянина Украïни.

У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Є необхідність звернути особливу увагу на результативність виховних заходів у загальноосвiтнiх навчальних закладах.

Виховні заходи мають проводитись із максимальним залученням учнів до їх підготовки. Важливо звертати увагу на місце проведення заходу та розміщення його учасників. Процес виховання не має повторювати процес навчання зовнішньо, тобто, при проведенні годин спілкування чи інших заходів класного колективу учні не мають сидіти як на уроці – один за одним, а мають бачити вираз обличчя один одного при спілкуванні, контактувати очима і таке інше.

Проведення виховних заходів мають показати наявність сильних стимулів, до яких необхідно наближати молодих людей шляхом використання нетрадиційних і розвитку традиційних педагогічних технологій. Найбільш дієвим методом має стати залучення учнів до різноманітної військово-патріотичної діяльності, що дасть змогу перетворити знання, одержані на уроці, на норму поведінки, на особисті переконання кожного учня та співпраця педколективів із військовими комісаріатами у позакласній та позашкільній військово-патріотичній діяльності.

Виховання учнів на бойових традиціях старшого покоління є важливою складовою виховної роботи. Під бойовими традиціями розуміються історично складені моральні правила і звичаї, норми поведінки людей, які спонукають їх зразково виконувати свій військовий обов’язок, чесно і добросовісно служити Вітчизні.

Міністерство освіти і науки України рекомендує актуалізувати:

організацію збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України;

оновлення експозицій шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території;

шефство над родинами учасників ATO, які цього потребують,у зв’язку з героїчними й водночас драматичними й навіть трагічними подіями останнього часу;

формування засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи, праці, мистецтва.

З огляду на це варто:

По-перше, виокремити як один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів - Герба, Прапора, Гімну.

По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді національну самосвідомість, налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.

По-третє, системно здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.

По-четверте, важливим аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування  нею повинно стати пріоритетними у виховній роботі з дітьми. Мовне середовище повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.

По-п’яте, формувати моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.

Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності.

У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.

Щоб наша учнівська молодь мала стійкі сформовані патріотичні цінності, методична служба має виконати досить важливу місію. А саме: знаючи, що дитина виховується прикладом тих, хто її оточує, важливо сформувати у педагогів патріотичні цінності та уміння передавати та демонструвати їх. Для цього необхідно, плануючи методичну діяльність із педагогами різних категорій, використовувати різноманітні активні та інтерактивні форми роботи, так як виховання патріотизму молоді не може бути реалізоване в одноманітних формах.

Необхідно будувати таким чином засідання методичних об’єднань, щоб педагоги могли оволодівати особистим досвідом участі в колективній організаторській діяльності, колективних творчих справах педагогічних колективів.

Величезний вплив на виховання патріотичних цінностей особистості мають батьки.

Адже, виховання громадянськості, патріотизму дитини відбувається в двох одночасно діючих і впливаючих на неї площинах – у площині сім’ї та в площині школи. Тотожність змістового наповнення кожної з них забезпечує цілісність громадянського становлення особистості. Натомість, розбіжність настановлень батьків і вчителів (як представників офіційного погляду на сутність громадянськості та патріотизму) може не лише загальмувати належний розвиток у зростаючої особистості громадянських та патріотичних якостей і цінностей, а й спричинити формування байдужої людини, навіть такої, котра має викривлені погляди щодо сутності громадянськості.

З огляду на це, важливого значення набуває певна узгодженість змістового аспекту національно-патріотичного виховання школярів, його взаємодоповнюваність діями з боку батьків і вчителів. Ефективним засобом вирішення цього завдання є взаємодія сім’ї і школи як інтеракція, аспект спілкування, що виявляється в організації людьми (соціальними інститутами) взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної спільної мети, регулювання внутрішньої організації, узгодження видів діяльності окремих її учасників.

Взаємодію сім’ї і школи розглядаємо як координатора спільної діяльності батьків і педагогів з проблем виховання дітей шкільного віку, завдяки якому відбувається взаємне стимулювання, здійснюється взаємний контроль та взаємодопомога, спрямовані на розв’язання спільного завдання, що забезпечує більшу ефективність, порівняно з простою сумою індивідуальних дій кожного з цих соціальних інститутів. Запровадження означеної взаємодії як координатора виховання школярів потребує відповідного змістового та методичного забезпечення.

Також навчальні заклади мають проводити інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.

Водночас необхідно активізувати співпрацю педагогічних колективів з органами учнівського та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві; діяльність шкільного батьківського всеобучу з питань формування патріотичних цінностей в учнів.

Робота з батьками завжди є нелегкою, потребує від педагогів знань методики роботи з батьками. Питання навчання батьківської громадськості стоїть на порядку денному методичних об’єднань класних керівників уже два роки. У наступному навчальному році маємо продовжити роботу за даним напрямом виховної діяльності.

Слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше. Завдяки результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває, про що говориться у методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах, зокрема, на уроках із усіх предметів, що дає можливість більш ефективно проводити виховну діяльність.

У сучасному світі дедалі усе більшої ваги набуває одна з основних цінностей людства – цінність здоров’я. Забезпечення здоров¢я дітей та їх здатності навчатися є суттєвою складовою ефективної системи освіти. Не викликає сумнівів твердження, що освіта та повсякденні поведінкові практики міцно пов¢язані між собою. Освіта та здоров¢я також є взаємодоповнюючими компонентами успішного повсякденного буття дітей та молоді. Все більш актуальною стає необхідність розповсюдження знань, створення відповідних умов для набуття необхідних навичок та розвитку міцних переконань щодо здорового способу життя в підлітковому та молодіжному середовищі, а також серед педагогів і батьківської громадськості.

Одним із основних завдань сучасної школи є створення освітнього середовища для розвитку здорової дитини, формування свідомого ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіння навичками безпечного життя і здорової поведінки. Пріоритетом школи є задоволення потреб індивідуального розвитку - це відповідь на виклик часу і тому цей напрям діяльності навчальних закладів теж вимагає необхідної уваги.

Одним із пріоритетних напрямів діяльності загальноосвітніх навчальних закладів є правопросвітницька діяльність, яка потребує удосконалення, урізноманітнення та осучаснення форм виховних заходів.

Загальноосвітнім та позашкільним навчальним закладам необхідно також сприяти створенню:

-    системи національно-патріотичного виховання у навчальних закладах;

-    поповнення інформаційних ресурсів навчальних закладах із національно-патріотичного виховання;

-    банку педагогічного досвіду національно-патріотичного виховання;

-    моделей національно-патріотичного виховання у навчальних закладах. 

Нормативно-правова база з питань патріотичного виховання

Указ Президента України від 24.03.2015 № 169 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 «Про День Гідності та Свободи»;

Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 «Про День Соборності України»;

Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 «Про День захисника України»;

Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності»;

Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948;

Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212;

Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2009-2015 роки»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 «Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини»;

Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 «Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти»;

Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 червня                  2015 року № 641;

наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 «Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді»;

наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011    № 1243 «Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України»;

наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України»;

лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 «Про проведення Уроків мужності»;

лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12 № 1/9-530 «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи».

Програма національного виховання учнівської молоді Рівненщини на 2008-2020 роки.

Інтернет-ресурси з питань патріотичного виховання

Інститут проблем виховання НАПН України ipv.org.ua/publications/zbirnuk.html

Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи psyua.com.ua

Український інститут національної пам’яті memory.gov.ua/publication

Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка uisr.org.ua

Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського nuou.org.ua/nauka/naukovi-publikatsii.html

Рада Європи (посібник «Демократичне управління школою) http://www.coe.int/t/dg4/education/edc/Resources/EDCPACK_EN.asp

Український державний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді ukrjuntur.org.ua

Пластовий портал plast.org.ua

Благодійний фонд «Героїка» http://geroika.org.ua/

Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» http://stop-war.org.ua/rekom.php; http://stop-war.org.ua/view_news14.php?id=61

Історична правда istpravda.com.ua

Лікбез likbez.org.ua

Пам’ятаємо загиблих memorybook.org.ua

Центр досліджень визвольного руху cdvr.org.ua

Документальний серіал «Наша Скриня» www.fayloobmennik.net/3781087

Список літератури

1. Бака М. М. Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді : навч.-метод.посібн. / М. М. Бака, В. П. Корж. – К. : Книга пам’яті України, 2004. – 460 с.

2. Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. – Київ, 2014. – 29 с.

3. Жаровська О. П. Національна свідомість як складова патріотичного виховання студентів педагогічних університетів / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 233 – 242.

4. Жеребцова М. В., Бородін С. Е., Ніколаєв О. С. Скаутинг та краєзнавство – система патріотичного виховання молоді / Збірка статей з історії українського скаутингу. – К. ПП «Стародавній світ», 2013. – 312 с.

5. Завалевський Ю. І. Громадянське виховання старшокласників: проблеми, досвід, перспективи / Ю. І. Завалевський. – Київ, 2003. – 104 с.

6. Івженко Ю. В. Молодіжні громадські організації як інститут формування соціальної активності особистості / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 289 – 296.

7. Карпач Н. І., Олешак С. П. Особливості розвитку молодіжної участі у волонтерській діяльності / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 351 – 360.

8. Окушко Т. К. Методика формування соціальної ініціативності підлітків у дитячому громадському об’єднанні / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 2. – С. 51 – 60.

9. Оржеховська В. М., Кириченко В. І., Ковганич Г. Г. Взаємодія навчального закладу і сімї: стратегії, технології, моделі / Навчальний практико зорієнтований посібник. – Х. : Точка, 2007. – 192 с.

10. Сіренко С. М. Удосконалення системи підготовки класних   керівників до здійснення виховної діяльності в умовах післядипломної освіти : [Електронний ресурс], режим доступу www.kpi.kharkov.ua/archive/Наукова_періодика/elits/2011/29

Адаптаці 1 класу

Адаптація першокласників до школи

Підготувала Круглик С.М.

 Мета соціально - психологічної і педагогічної діяльності - створення педагогічних і соціально - психологічних умов, що дозволяють дитині успішно функціонувати і розвиватися в педагогічному середовищі і шкільній системі відносин. Мета може бути досягнута за рахунок послідовного рішення педагогічним колективом і психологами школи при вирішенні таких завдань:

 1. Виявлення особливостей психолого-педагогічного статусу кожного школяра з метою своєчасної профілактики і ефективного рішення проблем, що виникають у дитини в процесі навчання, спілкуванні і психічному стані.

 2. Створення системи психолого-педагогічної підтримки усіх першокласників в період їх первинної шкільної адаптації, що дозволяє їм не тільки пристосуватися до шкільних вимог, але і всесторонньо розвиватися і удосконалюватися в різних сферах життєдіяльності.

 3. Створення спеціальних педагогічних і соціально-психологічних умов, що дозволяють здійснювати коректувальну роботу з дітьми, які зазнають труднощів у навчанні.

 Отже, для того, щоб допомогти дитині відчути себе в школі комфортно, вивільнити у неї інтелектуальні, особові, фізичні ресурси для успішного навчання і повноцінного розвитку, педагогам і психологам необхідно:

 Знати дитину. Настроювати учбово-виховний процес на його індивідуальні особливості, характерологічні особливості, можливості і потреби.

 Допомагати дитині сформувати навики і внутрішні психологічні механізми, необхідні для успішного навчання і спілкування в шкільному середовищі.

 Соціально-педагогічна діяльність по адаптації першокласників до школи здійснюється роботою психолога, соціального педагога, класного керівника, а також ведеться робота з сім'єю для виявлення рівня підготовки школярів, в рамках цієї роботи наступними напрямками діяльності:

 Психолого-педагогічна діагностика, направлена на виявлення особливостей статусу школярів. Така діагностика протягом першого року проводиться двічі - на етапі вступу (зарахування) дитини до школи і в середині першого класу.

 Розвиваюча психологічна і педагогічна робота. Вона здійснюється протягом всього року і наповнюється конкретним змістом залежно від завдань того або іншого етапу роботи.

 Консультативна робота з педагогами і батьками. Вона здійснюється психологом, зв'язана, в основному, з обговоренням результатів проведеної діагностики, конкретним запитом педагога або батька у зв'язку з проблемами навчання, спілкування або психічного самопочуття.

 Методична робота, направлена на вдосконалення методики і модифікацію змісту навчання. Вона здійснюється педагогами, спільно з адміністрацією школи за наслідками аналізу психолого-педагогічного статусу першокласників.

 Психокорективна робота, орієнтована на надання допомоги дітям, що зазнають труднощі в шкільній адаптації.

 Ці труднощі можуть виявлятися в поведінці, навчанні, самопочутті дитини. Надання допомоги здійснюється у формі групової і індивідуальної психокорекції.

 Організаційно-консультативна робота з шкільною адміністрацією, направлена на вдосконалення процесу управління учбово-виховним процесом, створення соціальних і педагогічних шкільних умов, що сприяють успішній адаптації.

 Всі позначені вище напрями роботи в рамках соціального - педагогічній діяльності на етапі шкільної адаптації наповнюються конкретним змістом. В цілому теоретично, можуть бути виділені наступні основні етапи:

 Перший етап - вступ дитини до школи. Він починається в березні - квітні місяці одночасно із записом (або відбором) дітей в школу і закінчується на початку вересня місяця. В рамках цього етапу передбачається:

 1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, направленої на визначення готовності дитини до школи. Як правило, діагностика складається з двох складових частин. Спочатку здійснюється загальна експрес-діагностика, що дозволяє судити про рівень психологічної готовності і сформованості деяких учбових навиків у дитини. Потім, по відношенню до дітей, що показали надзвичайно низькі результати, організовується другий діагностичний тур. Він направлений на виявлення причин низьких результатів. У ряді випадків, другий діагностичний зріз здійснюється в кінці літа - початку червня. Така уточнююча діагностика ефективніша восени, перед початком навчання або в перші тижні занять.

 2. Проведення групових і індивідуальних консультацій батьків майбутніх першокласників. Групова консультація у формі батьківських зборів - це спосіб повідомити батькам деяку корисну інформацію по організації останніх місяців перед початком шкільних занять. Індивідуальні консультації, перш за все, проводяться для батьків, чиї діти показали низькі результати в процесі тестування і можуть зазнавати труднощів на етапі пристосування до школи.

 3. Групова консультація педагогів майбутніх першокласників загального ознайомлювального характеру.

 4. Проведення психолого-педагогічного консиліуму за наслідками діагностики, основною метою яких є вироблення і реалізація певного підходу до комплектування класів.

 Другий етап - первинна адаптація дітей до школи. Без перебільшення його можна назвати найскладнішим для дітей і найвідповідальнішим для дорослих. В рамках даного етапу - з вересня по січень - передбачається:

 1. Проведення консультативної і просвітницької роботи з батьками першокласників, яка спрямована на ознайомлення дорослих з основними завданнями і труднощами періоду первинної адаптації, тактикою спілкування і допомоги дітям.

 2. Проведення групових і індивідуальних консультацій з педагогами для вироблення єдиного підходу до окремих дітей і єдиної системи вимог до класу з боку різних вчителів і вихователів, які працюють з класом.

 3. Організація методичної роботи педагогів, направлена на побудову учбового процесу відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей школярів, виявлених в ході діагностики і спостереження за дітьми в перші тижні навчання.

 4. Організація психолого-педагогічної підтримки школярів.

 Така робота проводиться як правило вихователями, педагогами в позаурочний час. Основною формою її проведення є різні ігри. Такі, що проводяться в певній логіці і допомагають дітям швидше познайомитися між собою, настроїтися на систему вимог, які пред'являється школою, зняти надмірну психічну напругу та ін.

 5. Організація групової розвиваючої роботи з дітьми, спрямованої на підвищення рівня їх шкільної готовності і соціально-психологічну адаптацію в новій системі взаємин. Така групова робота будується як продумана система занять з фіксованою міні-групою школярів (не більше 10-ти чоловік).

 6. Аналітична робота, направлена на осмислення підсумків діяльності педагогів, психологів і батьків в період первинної адаптації першокласників.

 Третій етап - психолого-педагогічна робота з школярами, що зазнають труднощів у процесі адаптації до школи. Робота в цьому напрямі здійснюється протягом другого півріччя першого класу і включає наступне:

 1. Проведення психолого-педагогічної діагностики, направленої на виявлення групи школярів, що продовжують зазнавати труднощів у навчанні, спілкуванні з педагогами і однолітками, а також самопочутті.

 2. Індивідуальне і групове консультування і освіта батьків за наслідками діагностики.

 3. Освіта і консультування педагогів по проблемам навчання і спілкування у окремимих школярів.

 4. Організація педагогічної допомоги таким дітям.

 Тут же - методична робота педагогів, направлена на аналіз змісту і методики викладання різних предметів. Мета такого аналізу - виявити і усунути ті моменти в учбовому процесі, стилі спілкування з дітьми, які можуть провокувати дезадаптацію.

 5. Організація групової психокорективної роботи з школярами, які мають труднощі в навчанні і поведінці.

 6. Аналітична робота, направлена на осмислення результатів проведеною протягом півріччя і року в цілому роботи.

 Детальніше розглянемо кожен з вище вказаних етапів.

 1. Вступ дитини до школи.

 Перше завдання - виявити рівень його готовності до шкільного навчання і ті індивідуальні особливості, спілкування, поведінки, які необхідно врахувати в процесі навчання і спілкування в шкільному середовищі.

 Друге завдання - по можливості компенсувати, усунути, заповнити пропуски, тобто підвищити рівень шкільної готовності до моменту приходу в перший клас.

 Третя - продумати стратегію і тактику навчання дитини з урахуванням виявлених особливостей і можливостей. Відповідно до цього можна виділити і основні напрями роботи:

 психолого-педагогічна діагностика;

 консультування і освіта батьків;

 консультування педагогів по питаннях комплектування класу і навчання окремих учнів.

 Готовність до школи – це складний і цілісний феномен, що характеризує психофізіологічний стан майбутнього школяра в цілому.

 Серед її різних психологічних параметрів найбільше значення мають когнітивна готовність - сформованість найважливіших пізнавальних процесів і навичків, які дозволяють успішно здійснювати першокласникові розумову учбову діяльність, мотиваційна готовність - сформованість внутрішньої позиції школяра, соціальна готовність - здатність зайняти соціально схвалювану і продуктивну позицію в спілкуванні з педагогом і однокласниками.

 2. Первинна адаптація дитини в школі.

 Як вже мовилося вище, терміном "первинна адаптація" позначається період, що триває орієнтовно перше півріччя навчання в школі. Саме на цей період припадає основна робота педагогічного колективу, психологів, батьків школярів, направлена на якнайшвидше звикання дітей до школи, пристосування до неї як до середовища свого розвитку і життєдіяльності. Психолого-педагогічний супровід в цей період керується наступними завданнями:

 створення умов для соціально-психологічної адаптації дітей в школі, їх всебічного соціально-етичного розвитку (створення згуртованого класного колективу, пред'явлення дітям єдиних обґрунтованих послідовних вимог, встановлення норм взаємин з однолітками і педагогами та ін.);

 підвищення рівня психологічної готовності дітей до успішного навчання, до засвоєння знань, до пізнавального розвитку;

 адаптація учбової програми, навантаження, освітніх технологій у відповідності з віковими і індивідуальними можливостями і потребами учнів.

 Відповідно виділяються і основні напрями роботи:

 1. Консультування і освіта педагогів.

 2. Консультування і освіта батьків.

 3. Педагогічна розвиваюча робота по соціально-психологічній адаптації.

 4. Психологічна розвиваюча робота по підвищенню рівня шкільної готовності.

 5. Методична робота по аналізу і модифікації процесу навчання з урахуванням даних про можливості і перспективи навчання конкретних учнів.

 Педагогічна підтримка першокласників в період первинної адаптації.

 Педагогічна підтримка - допомога дитині в подоланні тієї або іншої перешкоди, труднощів, орієнтуючись на її реальні і потенційні можливості і здібності.

 Однією з умов адаптації першокласника в школі виступає відношення соціального середовища дитини до його успіхів і невдач, в якій провідна роль належить вчителеві. За допомогою ігрових методів розвивального і психокоректувального характеру вчитель може допомогти дитині в успішній адаптації. Гра - найважливіший засіб включення дітей в учбову діяльність, спосіб забезпечення емоційного відгуку на виховні дії і нормальних (без перевантажень) умов життєдіяльності.

 Рекомендується застосовувати наступні ігрові методи і вправи: психофізичні вправи і ігри, що сприяють зняттю м'язових затисків, емоційної напруги, переключенню уваги, підвищенню працездатності;

 Рухові ігри і ігри, які розвивають "комплекс довільності", пробуджують активність дитини, його кмітливість, спритність, швидкість реакції, дисциплінують, згуртовують;

 Ігри - драматизації, психокорективні вправи для роботи з дитячими страхами, негативними емоційними станами і переживаннями, і які розвивають уяву, фантазію, здатність до емпатії, виразність міміки і рухів.

 Всі вказані вище ігрові методи і вправи можна використовувати як під час уроків, на змінах, прогулянках, так і на спеціально організованих заняттях.

 Зміни і прогулянки доцільно заповнювати рухомими іграми.

 Тематичне малювання добре поєднується з мімічними і пантомімічними вправами. Чередування образотворчої діяльності з іграми веде до поліпшення процесу спілкування з однолітками. Сам процес малювання здатний впливати на поведінку дітей: вони робляться спокійнішими і впевненішими.

 Психологічна розвиваюча робота на етапі первинної адаптації першокласників.

 Мета розвиваючої діяльності на даному етапі навчання в загальному вигляді - створення соціально-психологічних умов для успішної адаптації першокласників до ситуації шкільного навчання. Досягнення цієї мети може бути за рахунок реалізації наступних завдань:

 1. Розвиток у дітей когнітивних умінь і здібностей, необхідних для успішного навчання в початковій школі. Комплекс цих умінь і навиків входить в поняття психологічної готовності до школи.

 2. Розвиток у дітей соціальних і комунікативних умінь, необхідних для встановлення адекватних міжособистісних відносин з однолітками і відповідних рольових стосунків з педагогами.

 3. Формування стійкої учбової мотивації на тлі позитивної «Я – концепції» дітей, стійкої самооцінки і низького рівня шкільної тривожності.

 Методична робота педагогів в першому класі будується на основі системи психолого-педагогічних вимог до змісту і статусу дитини, що вчиться і має два основні напрями.

 Перше - аналіз і переробка існуючих учбових програм з погляду змісту основних вимог і результатів психолого-педагогічної діагностики конкретних школярів.

 Друге - надання психолого-педагогічної допомоги окремим школярам. Це напрям роботи розгортається на основі підсумків діагностичного рівня адаптації першокласників.

 Шкільні труднощі періоду адаптації.

 У другому півріччі першого класу розгортається робота, направлена перш за все на виявлення групи дітей, що продовжують зазнавати труднощів у навчанні, поведінці або самопочутті в шкільних ситуаціях, і надання їм необхідній допомоги. Крім того, здійснюється серйозна методична робота педагогів по вдосконаленню процесу і змісту викладання з урахуванням результатів психолого-педагогічної діагностики і визначення рівня дезадаптації.

 Недостатній розвиток найважливіших характеристик психічного стану і поведінки дитини, їх змістовна невідповідність вимогам, які до неї пред'являються, служить індикатором соціально-психологічної шкільної дезадаптації дитини.

 Основними способами отримання інформації про психолого-педагогічний статус дитини і його відповідність шкільним вимогам на даному етапі супроводу є:

 критерії і показники успішності дитини-учня;

 експертні досліди педагогів і батьків;

 психологічне обстеження самих дітей;

 аналіз педагогічної документації і матеріалів попередніх обстежень.

 Висновок

 В забезпеченні комфортності навчання велику роль грають дорослі учасники освітнього процесу - вчителі, батьки, психологи, соціальні педагоги, вихователі. Особові якості педагогів, збереження тісних емоційних контактів дітей з дорослими, постійна і доброзичлива, конструктивна взаємодія педагогів і батьків - застава створення і розвитку загального позитивного емоційного фону відносин в новому соціальному просторі, де співпрацюють вчителі і батьки, забезпечує зниження рівня тривожності у всіх суб'єктів педагогічного процесу в цілому. Це дозволяє зробити період адаптації першокласників недовгим, а результати його - високими.

 Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в психологічному, так і у фізичному плані. Поступивши в школу, дитина стає школярем далеко не відразу.

 Цей момент є новим. Провідною діяльністю стає учбова діяльність.

 На основі навчальної діяльності розвиваються такі психологічні новоутворення: у центр свідомості висувається мислення, відбувається перехід до стадії формальних операцій, розвивається пам'ять. У цей період сприйняття стає більш аналітичним, приймає характер організованого навчання, а емоційні стани починає приймати роль і впливати на міжособистісні стосунки.

 До закінчення початкової школи у дитини формується працьовитість, старанність, дисциплінованість, акуратність, змінюється відношення до навчання, формується інтерес до результатів своєї праці, довільність.

 Адаптація до школи – це перебудова пізнавальної, мотиваційної і емоційно-вольової сфер дитини при переході до систематичного організованого шкільного навчання. Для досягнення ефективності в навчанні необхідно формувати позитивне емоційне ставлення до занять.

 Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяця. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умовам може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи – це процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально - психологічну ситуацію.

 Головна роль в створенні сприятливого клімату в класі належить вчителеві. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня учбової мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, і в спілкуванні з однокласникам.

 Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів, шкільного психолога і соціального педагога здатні понизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.