Педагогічний дизайн уроку

14.09.09

ПЕДАГОГІЧНИЙ ДИЗАЙН МУЛЬТИМЕДІЙНОГО УРОКУ

За матеріалами статті кандидата історичних наук
Георгія Аствацатурова

У науково-педагогічній літературі і в періодичних виданнях з'являються статті про використання мультимедійних технологій в навчальному процесі. Переліки електронних засобів та інших ресурсів для школи обчислюються вже сотнями.  

        Мультимедійні технології – це практична реалізація методологічних  і теоретичних основ формування  інформаційної  культури. Сучасному вчителю все складніше бачити себе в освітньому процесі без допомоги комп'ютера.

       За найоптимістичнішими підрахунками фахівців лише близько 10% вчителів регулярно використовують в своїй повсякденній діяльності електронні засоби. Чому ж електронні ресурси поки недостатньо гармонійно вписуються в навчальний процес?

      Вони мають низький рівень інтерактивної взаємодії, часто лише дублюють друковані видання. Поки ще не сформована схема інформаційної взаємодії тріади: учень – електронний звсіб – вчитель.

      Вчитель не володіє достатнім рівнем інформаційної культури, щоб скористатися багатющими матеріалами електронних підручників, енциклопедій, тренажерів, ресурсами Інтернету. Успішно користуватися дидактичними прийомами використання інформаційних технологій уміють  лише одиниці.

    Аналіз значного числа мультимедійних уроків-презентацій, виконаних, як правило, в програмі PowerPoint, а також окремих уроків з використанням електронних навчальних посібників, показують їх низький навчальний ефект. Розробники подібних уроків не знайомі з новими особливостями проведення уроків.

     Одне з визначень педагогічного дизайну, сформульоване А.Ю. Уваровимі:

Педагогічний дизайн – приведене в систему використання знань (принципів) про ефективну навчальну діяльність (учіння і навчання) в процесі проектування, розробки, оцінки і використання навчальних матеріалів. 

Урок, як безпосередній інструмент реалізації основних ідей інформаційно-комунікаційних технологій, вимагає максимально ретельної розробки. Саме уроки є тим лакмусовим папірцем, які показують ефективність тієї або іншої розробки. Це одночасно і кінцевий результат, і остання стадія оформлення реалізації ідей, закладених розробниками різних технологій.

Підготовка подібних уроків вимагає ще ретельнішої підготовки, ніж в звичайному режимі.

Такі поняття, як сценарій уроку, режисура уроку – в даному випадку не просто новомодні терміни, а важлива складова частина підготовки до навчального заняття. 

Проектуючи майбутній мультимедійний урок, вчитель повинен продумати послідовність технологічних операцій, форми і способи подачі інформації на великий екран чи безпосередньо учням на кожен комп`ютер. Варто відразу ж задуматися про те, як вчитель керуватиме навчальним процесом, яким чином забезпечуватимуться педагогічне спілкування на уроці, постійний зворотний зв'язок з учнями, що покаже ефективність навчання в умовах учень – комп`ютер – вчитель.

Визначимося ще з кількома термінами. Назвемо мультимедійним урок, на якому використовується багатосередовищне представлення інформації за допомогою технічних засобів, перш за все, комп'ютера.

У численних статтях, присвячених даній темі, часто зустрічається словосполучення «урок з мультимедійною підтримкою». Цілком очевидно, що так називається урок, де мультимедіа використовується для посилення навчального ефекту. На такому уроці вчитель залишається одним з головних учасників освітнього процесу, часто і головним джерелом інформації, а мультимедійні технології застосовуються ним для посилення наочності, для підключення одночасно декількох каналів представлення інформації, для доступнішого пояснення навчального матеріалу.

Наприклад, технологія опорних конспектів В.Ф. Шаталова набуває абсолютно нової якості, коли на екрані в заданому режимі з'являються фрагменти «опори». У будь-який момент учень може за допомогою гіперпосилань перейти до деталізації кожного інформаційного блоку, «пожвавити» матеріал, що вивчається, за допомогою анімації і т.д.

Цілком очевидно, що ступінь і час мультимедійної підтримки уроку можуть бути різними: від декількох хвилин до повного циклу. Проте мультимедійний урок може виступати і як «міні-технологія», тобто як підготовлена вчителем розробка із заданою навчальню метою і завданнями, орієнтована на цілком певні результати навчання. Такий урок володіє достатнім набором інформаційної складової, дидактичним інструментарієм. При його проведенні істотно міняється роль вчителя, який в даному випадку є, перш за все, організатором, координатором пізнавальної діяльності учнів. Проведення уроку в режимі міні-технології зовсім не означає, що вчитель позбавлений можливості маневру і імпровізації. Нічого дивовижного не буде в тому, що у досвідченішого вчителя подібний урок може заграти новими гранями, пройти привабливіше, цікавіше, динамічно, ніж у його молодого колеги. Але урок – міні-технологія припускає істотне зменшення «педагогічного браку» вчителем,  навіть початківця.

При проектуванні майбутнього мультимедійного уроку розробник повинен задуматися над тим, яку мету він ставить, яку роль цей урок грає в системі уроків по темі, що вивчається, або всього навчального курсу. Для чого призначений мультимедійний урок:

·              для вивчення нового матеріалу, пред'явлення нової інформації;

·              для закріплення набутих знань, відпрацювання навчальних умінь і навиків;

·              для повторення, практичного застосування одержаних знань, умінь навиків;

·              для узагальнення, систематизації знань?

Слід відразу визначити: дякуючи чому буде посилений навчальний і виховний ефект уроку, щоб проведення мультимедійного уроку не стало просто данню новомодним захопленням. Виходячи з цього, вчитель підбирає необхідні форми і методи проведення уроку, освітні  технології, прийоми педагогічної техніки.

Мультимедійний урок може досягти максимального навчального ефекту, якщо він з'явиться осмисленим цілісним продуктом, а не випадковим набором слайдів. Певний перелік усної, наочної, текстової інформації перетворює слайд на навчальний епізод. Розробник повинен прагнути перетворити кожний з епізодів на самостійну дидактичну одиницю.

Педагогічні довідники визначають дидактичну одиницю як логічно самостійну частину навчального матеріалу, за своїм обсягом і структурою відповідну таким компонентам змісту як поняття, теорія, закон, явище, факт, об'єкт і т.п.

Готуючи навчальний епізод і розглядаючи його як дидактичну одиницю, розробник повинен ясно представляти, які навчальні завдання він переслідує даним епізодом, якими засобами він доб'ється їх реалізації.

Одним з очевидних переваг мультимедійного уроку є посилення наочності. Нагадаємо відому фразу К.Д. Ушинського: «Дитяча природа ясно вимагає наочності. Учіть дитину яким-небудь п'яти невідомим йому словам, і він буде довго і марно мучитися над ними; але пов'яжіть з малюнками двадцять таких слів - і дитина засвоїть їх на льоту. Ви пояснюєте дитині дуже просту думку, і він вас не розуміє; ви пояснюєте тій же дитині складний малюнок, і він вас зрозуміє швидко... Якщо ви входите в клас, від якого важко добитися слова, почніть показувати малюнки, і клас заговорить, а головне, заговорить вільно.».

Використання наочності тим більше актуально, що в школах, як правило, відсутній необхідний набір таблиць, схем, репродукцій, ілюстрацій. У такому разі комп’ютер може надати неоціненну допомогу. Проте досягти очікуваного ефекту можна при дотриманні певних вимог до пред'явлення наочності.

1.       Впізнаванність наочності, яка повинна відповідати письмовій або усній інформації, що представляється.

2.       Динаміка пред'явлення наочності. Час демонстрації повинен бути оптимальним, причому відповідати навчальній інформації, що вивчається в даний момент. Дуже важливо не перестаратися з ефектами.

3.       Продуманий алгоритм відеоряду зображень. Пригадаємо уроки, де вчитель закривав (перевертав) підготовлену наочну допомогу, щоб пред'явити їх в необхідний момент. Це було украй незручно, віднімало у вчителя час, втрачався темп уроку. Засоби мультимедіа представляють вчителю можливість представити необхідне зображення з точністю до миті. Вчителю достатньо детально продумати послідовність подачі зображень на екран, щоб навчальний ефект був максимально великим.

4.       Оптимальний розмір наочності. Причому це стосується не тільки мінімальних, але і максимальних розмірів, які теж можуть надавати негативну дію на навчальний процес, сприяти швидшій стомлюваності учнів. Вчителю слід пам'ятати, що оптимальний розмір зображення на екрані монітора у жодному випадку не відповідає оптимальному розміру зображення великого екрану проектора і, зрозуміло, відрізняється від зображення на нетбуках.

5.       Оптимальна кількість зображень, що демонструються на екрані. Не слід захоплюватися надмірною  кількістю слайдів, фото та ін., які відволікають учнів, не дають зосередитися на головному.

При підготовці навчального епізоду перед вчителем обов'язково стане проблема демонстрації  друкованого тексту. Необхідно звернути увагу на наступні вимоги до тексту:

o               структура;

o               об'єм;

o               формат.

Текст з екрану повинен виступати як одиниця спілкування. Він носить або підлеглий характер, що допомагає вчителю підсилити смислове навантаження, або є самостійною одиницею інформації, яку вчитель умисне не озвучує. Цілком природно, коли на екрані з'являються визначення термінів, ключові фрази. Часто на екрані ми бачимо своєрідний тезовий план уроку. У такому разі, головне, не перестаратися, не захарастити екран текстом.

Давно очевидно, що великий об'єм тексту погано сприймається з екрану. Вчитель повинен прагнути по можливості замінити друкований текст наочністю. По суті це теж текст, але пред'явлений іншою мовою. Якщо є можливість ознайомитись з цим текстом з друкованих джерел, то ні в якому випадку не переносити його на екран. Визначення тексту в енциклопедичних довідниках дають як послідовність графічних або звукових мовних знаків, обмежених єдиним призначенням (лат.Textus - з'єднання.)

Важливим є і те, як буде представлений друкарський текст з екрану. Так само, як і наочність, текст повинен з'явитися в наперед продуманий вчителем час. Вчитель або коментує пред'явлений текст, або підсилює пред'явлену ним усну інформацію. Дуже важливо, щоб вчитель у жодному випадку не дублював текст з підручника. Тоді в учнів не виникне ілюзії зайвої ланки інформації.

Хоча можуть бути і випадки, коли дублювання друкарського тексту вчителем або учнем дидактичний виправдано. Такий прийом використовується в початковій школі, коли вчитель досягає комплексного підходу  в навчанні, підключаючи різні канали сприйняття. Удосконалюються навики читання, усного рахунку, засвоєння найважливіших правил і т.д.

Дублювання друкарського тексту обов'язково також в будь-якому віці при проведенні мультимедійних дидактичних ігор. Цим самим вчитель добивається рівних умов для всіх учнів: як тих, хто легше сприймає усну інформацію, так і тих, хто легше засвоюють інформацію друкарського тексту.

Займаючись підготовкою мультимедійного уроку, розробник повинен мати хоч би елементарні уявлення про колір, колірну гаму, про вікові особливості сприймання кольору, що може успішно позначитися на проектуванні колірного сценарію навчального епізоду. Не слід нехтувати рекомендаціями психологів, дизайнерів про вплив кольору на пізнавальну діяльність учнів, про поєднання кольорів, оптимальнукількість кольорів на екрані і т.д. Слід звернути увагу і на те, що колірне сприйняття на екрані монітора і на великому екрані значно відрізняються, і мультимедійний урок необхідно готувати в першу чергу з розрахунком величини екрану (нетбук це чи проектор).

Важливе значення має і  використання на уроці звуку. Звук може грати роль

·              шумового ефекту;

·              звукової ілюстрації;

·              звукового супроводу.

Як шумовий ефект звук може використовуватися для залучення уваги учнів, переключення на інший вид навчальної діяльності. Наявність мультимедійної колекції Microsoft Office звукових ефектів зовсім не означає обов'язкове їх застосування. Шумовий ефект повинен бути дидактично виправданий. Наприклад, у разі проведення мультимедійної навчальної гри уривистий шумовий ефект може стати сигналом до початку обговорення поставленого питання або, навпаки, сигналом до завершення обговорення і необхідності дати відповідь.  Дуже важливо, щоб учні були привчені до цього, щоб звук не викликав у них зайвого збудження.

Важливу роль грає звукова ілюстрація, як додатковий канал інформації. Наприклад, наочне зображення тварин або птахів може супроводжуватися їх гарчанням, співом і т.д. Малюнок або фотографія історичного діяча може супроводжуватися його записаною мовою.

Нарешті, звук може грати роль навчального звукового супроводу наочного зображення, анімації, відеоролика. В даному випадку вчителю слід ретельно зважити, наскільки буде раціонально використовуватись на уроці звуковий супровід. Яка буде роль вчителя в ході звукового супроводу? Прийнятніше буде використання звуку як навчального тексту в ході самостійної підготовки до уроку. На самому ж уроцірекомендується звести звуковий супровід до мінімуму.

Сучасні технології, як відомо, дозволяють успішно використовуватись в мультимедійному уроці фрагменти відеофільмів. Використання відеоінформації і анімації може значно підсилити навчальний ефект. Саме фільм, а точніше невеликий навчальний фрагмент,  найбільшою мірою сприяє візуалізації навчального процесу, представленню анімаційних результатів, імітаційному моделюванню різних процесів у реальному часі навчання. Там, де в навчанні не допомагає нерухома ілюстрація, таблиця, може допомогти 3-вимірне рухоме зображення, анімація, кадр, відеосюжет і багато чого іншого. Проте при використанні відеоінформації не слід забувати про збереження темпу уроку. Відеофрагмент повинен бути гранично коротким за часом, причому вчителю необхідно поклопотатися про забезпечення зворотного зв'язку з учнями. Тобто відеоінформація повинна супроводжуватися питаннями розвиваючого характеру, які викликають учнів на діалог, коментування того, що відбувається. У жодному випадку не варто допускати перетворення учнів в пасивних споглядальників. Бажано замінити звуковий супровід відеофрагменту живою мовою вчителя та учнів.

Слід звернути увагу й на саме проведення мультимедійного уроку. Як би не був розроблений урок, багато що залежить від того, як вчитель підготується до нього. Віртуозне проведення такого заняття схоже на роботу шоумена якої-небудь телепередачі. Вчитель повинен не тільки, і не стільки (!), упевнено володіти комп'ютером, знати зміст уроку, але вести його в хорошому темпі, невимушено, постійно залучаючи до пізнавального процесу учнів. Необхідно продумати зміну ритму, урізноманітнити форми навчальної діяльності, подумати, як витримати при необхідності паузу, як забезпечити позитивний емоційний фон уроку.

Практика показує, що, завдяки мультимедійному супроводу занять, вчитель економить до 30% навчального часу, ніж при роботі у класної дошки. Він не повинен думати про те, що йому не вистачить місця на дошці, не варто турбуватися про те, якої якості крейда, зрозуміло і все написане, затрачати час на витирання та написання знову. Економлячи час, вчитель може збільшити щільність уроку, збагатити його новим змістом.

Знімається і інша проблема. Коли вчитель відвертається до дошки, він мимоволі втрачає контакт з класом. Іноді він навіть чує шум за спиною. У режимі мультимедійного супроводу вчитель має можливість постійно «тримати руку на пульсі», бачити реакцію учнів, вчасно реагувати на ситуацію, що змінюється.

Одна з істотних змін в структурі освіти може бути охарактеризована як перенесення центру тяжіння з навчання на учіння. Це не звичайне   «натаскування»   учнів,   не   екстенсивне збільшення знань, а творчий підхід до навчання всіх учасників освітнього процесу. Необхідно  створити обстановку   взаємодії   і   взаємної   відповідальності. Тільки за наявності  високої мотивації  всіх учасників освітньої   взаємодії   можливий   позитивний результат мультимедійного уроку

КУКЛА О.В., методист кабінету іноземних мов РОІППО

Метод проектів в контексті сучасної освіти

     На порозі XXI століття закономірно постає питання про нову школу, яка створила б умови для повноцінного фізичного, психічного, соціального та духовного розвитку дитини і плекала людину, здатну будувати демократичну державу.
Сучасна школа повинна допомогти учням відчувати себе впевненими на ринку праці, вміти адаптуватися до соціальних змін і криз у суспільстві, бути психологічно стійкими, розвивати здатність до самоорганізації. Це вимагає пошуку нових форм організації навчально-виховного процесу, які дозволили б:
* забезпечити високий інструментальний рівень знань випускників, уміння самостійно набувати і застосовувати їх на практиці;
* розвивати кожного учня як творчу особистість, здатну до практичної роботи;
* залучати кожного учня до активної пізнавальної діяльності;
* формувати навички пізнавальної і дослідницької діяльності, розвивати критичне мислення;
* формувати в учнів цілісну картину світу;
* спілкуватися з однолітками не тільки своєї школи, міста, але й інших міст і навіть країн;
* грамотно працювати з інформацією і т. д.
     На превеликий жаль, навчально-виховний процес у сучасній загальноосвітній школі спрямований здебільшого на формування інтелекту як такого, що становить визначену суму знань. Це не сприяє саморозвитку особистості, особистісному становленню індивіда. Навчально-виховний процес здійснюється без конкретного адресата, не враховуються зміни, що відбуваються у розвитку сучасного школяра. Сьогодні всім відомий є факт, що учень нашої країни є більш освіченим, ніж його американський одноліток, але практично не готовий до життя у мінливому світі.
     Ось уже більше століття суспільство закріплює за школою дві основні функції: розвивальну (становлення особистості) та соціальну або адаптивну (введення дитини з допомогою навчання у розгалужену структуру соціальних ролей). Наша школа, виконуючи перше завдання, забезпечує непоганий рівень освіти, хоча і ціною навантажень всіх учасників освітнього процесу, а ось адаптивна задача вирішується неефективно. Цьому є і об'єктивні причини: зараз система освіти разом із суспільством переживає зміну системи цінностей і стилю життя всіх соціальних груп. Відсутнє не тільки соціальне замовлення на відповідний тип освіти, але й найбільш загальне уявлення про напрям його розвитку. Проте освітній процес, на відміну від виробничого, неможливо зупинити. А тому школа, навіть в умовах кризи, працює, перебудовується на ходу, не зупиняючи пошук нових форм організації навчальної діяльності, освітніх моделей і т. п.
     Перевірені практикою технології західної методичної науки використовуються нашою школою, переробляються і оформляються у вигляді нових технологій. Так, все більше вчителів у школах України цікавляться і використовують проектну діяльність учнів.
     Ідея включення проектної діяльності в освітній процес була запропонована американським педагогом і філософом Джоном Дьюї більше століття тому. Вперше у вітчизняній педагогіці актуальність цієї проблеми вивчав О. Макаренко, який в результаті своєї новаторської педагогічної діяльності дійшов висновку про проектування особистості як суб'єкта педагогічної праці. Таку думку не раз висловлював В. Сухомлинський, багатогранну педагогічну спадщину якого проймає ідея проектування людини. Визначення суті проектування як педагогічного явища є досить складним, бо надзвичайно складними і багатоцінними є система проектування і сам педагогічний процес. Саме слово "проект" у перекладі з латинської мови означає "кинутий уперед, задум, план" тощо.
     Проектування в загальному його розумінні — це науково обґрунтована побудова системи параметрів майбутнього об'єкта чи якісно нового стану існуючого проекту прототипу передбачуваного або можливого об'єкта стану чи процесу. Проектування — особливий тип інтелектуальної діяльності, відмінною особливістю якої є перспективна орієнтація, практично спрямоване дослідження.
     Німецький педагог А. Флітнер характеризує проектну діяльність як навчальний процес, в якому обов'язково беруть участь розум, серце і руки ("Lernen mit Kopf, Herz und Hand"), тобто осмислення самостійно добутої інформації здійснюється через призму особистого відношення до неї і оцінку результатів в кінцевому продукті.
     Великою перевагою проектної діяльності є вміння, які набувають учні, а саме:
* планувати свою роботу, попередньо прораховуючи можливі результати;
* використовувати багато джерел інформації;
* самостійно збирати і накопичувати матеріал;
* аналізувати, співставляти факти, аргументувати свою думку;
* приймати рішення;
* установлювати соціальні контакти (розподіляти обов'язки, взаємодіяти один з одним);
* створювати "кінцевий продукт" — матеріальний носій проектної діяльності (доповідь, реферат, фільм, календар, журнал, проспект, сценарій);
* підготувати цикл занять з тем, які зацікавили б учнів середніх класів;
* представляти створене перед аудиторією;
* оцінювати себе та інших.
     Метод проектів — педагогічна технологія, зорієнтована не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування і набуття нових (часто шляхом самоосвіти). Активне включення учнів у зміст тих або інших проектів дає можливість засвоїти нові способи людської діяльності в соціокультурному середовищі.
     У контексті вивчення іноземної мови, проект — це діяльність учнів, під час якої розвиваються різні аспекти володіння мовою, тобто, аудіювання, читання, писемне мовлення, діалогічне та монологічне мовлення інтегровано. Окрім цього, тут діє один із принципів комунікативного методу у вивченні іноземної мови — головна увага приділяється не формі, а суті. А це означає, що діяльність учнів у більшій мірі концентрується на темі роботи, аніж на досягненні певних мовленнєвих цілей. Надзвичайно важливою є роль, яку учні відіграють у виборі теми роботи, методів її виконання, складанні розкладу роботи та у створенні «кінцевого продукту». Оскільки перед учнями не ставиться завдання про досягнення певних мовленнєвих цілей, і, тому, що учні зосереджують свої зусилля та увагу на досягненні поставленої мети, проектна робота надає їм можливість багаторазово використовувати уже набуті ними знання мови в майже природному контексті. Проект може виконуватись за короткий термін, або бути продовженим і виконуватись годину або дві протягом кількох тижнів.
     Метод проектної роботи не може замінити собою інші методи нав¬чання іноземної мови. Але він має багато плюсів, адже може бути використаний у роботі з учнями, які мають різні рівні мовної підготовки, різний вік та різні здібності. Існує багато проектів, які можуть виконуватись учнями з початковим рівнем володіння іноземною мовою.
     Проекти поділяють на чотири основні категорії:
* Інформаційні та пошукові проекти;
* Проект-опитування; організаційні та концертні проекти; виробничі проекти.
     Спонукаючи учнів вийти за межі класу, метод проектів допомагає подолати відстань між вивченням мови та її використанням. Він також є цінним для поглиблення комунікативних умінь, набутих дітьми на уроці. Учні стають відповідальними за своє навчання, тому самі, при потреби, звертаються до вчителя по допомогу. Говорячи про мету та сутність проектної роботи, слід згадати про мотивацію учнів у вивченні іноземної мови. Адже дуже часто існує невідповідність між тим, що діти вивчають і чого вони насправді по¬требують. Саме цю проблему може вирішити проектна робота. Сучасні підходи до викладання та вивчення мови підкреслюють, що співробітництво між учнями має мотиваційну природу. Такі підходи розвивають особистість. Чим сильніше діти захоплюються роботою, тим імовірніше, що вони отримають кінцевий результат, тим більшу користь матимуть від її виконання. В цьому й полягає сенс проектної роботи. Адже зроблене належить їм. Вони самі вирішують, що будуть робити, яким чином будуть це виконувати і їм самим вирішувати, якою мовою спілкуватися. Вибір мовних структур залежить від природи самого проекту. Однак роботу над проектом слід спланувати, обговорити, а в кінці оцінити. Саме в цьому вчитель може надати учням необхідну допомогу. Учні нарешті отримують можливість використати набуті мовленнєві вміння у новій, реальній та нестандартній ситуації.
     Як тільки учні приступають до виконання проекту, вони захоплю¬ються ним та починають відчувати відповідальність за усі важливі рішення, особливо за ті, що стосуються вибору теми, методів вирішення проблеми та того, яким має бути кінцевий продукт. Захоплення проектною роботою є дуже важливою її складовою. Надто часто учні, які навчаються іноземної мови за підручниками, погано володіють розмовними навичками, тому що звикли виконувати контрольовані вчителем вправи та не пов'язані із реальним життям завдання. Головним у виконанні проектної роботи є особиста зацікавленість учнів. Вона примушує їх більш творчо використовувати мову, а також поглиблювати свої знання про навколишній світ. Таку мету у вивченні мови можна назвати скоріше автентичною, аніж лінгвістичною.
     Найбільш успішною робота над проектом буде тоді, коли учні будуть більше співпрацювати одне з одним, а втручання вчителя в процес потрібно звести до мінімуму. Спільний кінцевий продукт, отриманий в результаті спільної праці, має набагато більшу вагу, аніж високі оцінки за нього або похвала вчителя. В разі, якщо кінцевий продукт буде відсутній, вся робота над проектом не буде завершена і діяльність учнів не матиме сенсу.

Прикладами кінцевих продуктів можуть бути:
•    Альбом із творами та ілюстраціями;
•    письмовий звіт;
•    стіннівка;
•    тематичний концерт, підготовлений учнями;
•    радіо або відеопрограма;
•    класний куточок; WеЬ-сайт; відеофільм; виставка;
•    журнал; костюм;
•    мультимедійна презентація;
•    публікація;
•    серія ілюстрацій;
•    словник англійського молодіжного сленгу.
     Проектна робота надає учням можливість спілкуватись у реальній життєвій ситуації, що вимагає від них застосовувати та адаптувати вивчений мовний матеріал. Зацікавленість вибором теми та процесом роботи над проектом підвищує їх мотивацію та інтерес до вивчення мови.
     Проектна робота стимулює учнів із різними здібностями до співпраці над метою, що є однаково важливою для всіх учасників. Ті з них, хто має порівняно низький рівень володіння іноземною мовою, можуть застосувати інші свої таланти та здібності.
     Робота над проектом — практика особистісно орієнтованого навчання в процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. У свідомості учня це має такий вигляд: "Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені треба і де я можу ці знання застосувати".
     Для педагога — це прагнення знайти розумний баланс між ака¬демічними і прагматичними знаннями, уміннями та навичками.
     Навчальне проектування орієнтоване перш за все на самостійну діяльність учнів — індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують впродовж визначеного відрізка часу.
     Технологія проектування передбачає розв'язання учнем або групою учнів якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з другого — інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості.
     Результати виконання проектів повинні бути "відчутні": якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження.
     Проектна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів.
     Таким чином, суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, яка передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, показати практичне застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагма¬тичними, дотримуючи відповідний їх баланс на кожному етапі навчання.
     Сьогодні метод проектів вважається одним із перспективних видів навчання, тому що він створює умови для творчої самореалізації учнів, підвищує мотивацію для отримання знань, сприяє розвитку їхніх інтелектуальних здібностей. Учні набувають досвіду вирішення реальних проблем з огляду на майбутнє самостійне життя, які проектують у навчанні.