Школа батьківства

Школа батьківства

Взаємодія школи та сім’ї у виховному процесі

як головний чинник становлення повноцінної особистості

Ø  Мета:  вироблення оптимальних форм спільної роботи   школи   і  сім'ї   з   метою особистісного  розвитку дитини; розробити правила ефективної співпраці школи і сім'ї  під час проведення батьківських зборів,  правила педагогічної етики роботи з батьками; сприяти вихованню педагогічної освіти батьків.

Ø  Актуальність обраної теми:  сучасне суспільство ставить перед учасниками навчально-виховного процесу нові вимоги до системи виховання, освіти, розвитку  підростаючої особистості, а також врахування особливостей функціонування  сучасної сім’ї  як мікрогрупи суспільства. Міністерство освіти і науки України  у листі   «Про посилення  співпраці педагогів, учнівської і батьківської громадськості в навчальних закладах» від 12.12 2013 року №1/9-874 зосереджує увагу на необхідності сприяння спільній роботі педагогів, учнівського самоврядування та батьківських рад. 

На думку соціологів, сім’я тепер переживає кризу, наслідком якої є виникнення нових, нетипових виховних проблем, спричинених всілякими матеріальними й психічними труднощами, що їх переживає родина. Це, у свою чергу, послаблює її виховні можливості. На жаль, сучасні батьки не зовсім розуміють зміст понять «виховання»,  «мораль», «духовність», «милосердя», «праця» і шукають винних у невдачах своєї дитини  саме за межами сім'ї  - у школі, в класі,  суспільстві. Багато хто з батьків просто не звертають увагу на те  як дитина проводить своє дозвілля, с ким дружить, які читає книжки або з ким спілкується у соціальних мережах. Завдання сучасної школи надати батькам  теоретичне та практичне забезпечення вирішення проблем,   які є перешкодою у вихованні розвиненої особистості дитини. Отже, формування особистості дитини можливе тільки там, де  основними засобами виховання є добро, повага і взаєморозуміння між батьками, учителями, вихователями та батьківськими  колективами.

Ø   Практична значимість роботи: проаналізувати стилі сімейного виховання;  надати класним керівникам практичну допомогу у формуванні цілісних батьківських колективів; з'ясувати умови правильно налагодженого педагогічного спілкування вчителя з батьками; розробити поради для батьків з метою вироблення у них більш адекватної, гнучкої  та прогнозованої педагогічної позиції;  залучати батьків до читання педагогічної літератури.

Ø   Основні проблемні питання:

1)      Про значення сім’ї у процесі формування особистості.

      Вплив батьківського авторитету на виховання дітей.

2)Взаємодія  школи та сім'ї у виховному процесі.

3)  Форми взаємодії  школи та сім'ї .

4)  Індивідуальний супровід родини.

МАТЕРІАЛИ  ДЛЯ  ПРОВЕДЕННЯ 

підсумкового заняття батьківського всеобучу

                                        Школа не може і не повинна пасивно вичікувати

поліпшення сімейного виховання, 

вона повинна організовувати і направляти 

виховну діяльність батьків.                                                             

                                    А.С. Макаренко

1.      Про значення сім’ї у процесі формування особистості.

Вплив батьківського авторитету на виховання дітей.

(Виступ заступника директора з навчально-виховної роботи)

      Дитинство – період,  коли  закладаються фундаментальні якості особистості, що забезпечує психологічну стійкість, позитивні моральні якості,  комунікабельність, життєздатність і цілеспрямованість.  Свій перший досвід соціальних відносин та взаємозв’язків дитина набуває саме в сім'ї. Моральні якості особистості не формуються спонтанно, вони є наслідками поведінки усіх членів родини. Саме  сім'я як перший чинник розвитку особистості дитини вражає своєю моральною силою, і широтою впливу, нажаль не завжди позитивного. У сім'ї  дитина засвоює моделі поведінки. Олександр Сергійович Грибоєдов дуже влучно висловився з приводу впливу сім'ї на дитину «Не надобно другого образца, когда в глазах пример отца».  Важливо зазначити, що від правильного сімейного виховання дитини залежить чи стане вона в майбутньому повноцінною особистістю, повноправним членом суспільства. Приклад батьків – це несвідомий вплив на дитину, який постійно відбувається  у процесі спілкування батьків з дитиною. Результати такого впливу можуть проявлятись по-різному. В цьому разі в дітей формується тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням сім’ї. Кожна родина має свої ціннісні орієнтації, або не має їх взагалі і педагог в якості професіонала не може ігнорувати такий глибокий вплив на дитину у сім'ї. Учитель повинен чітко усвідомити, що   не можна сердитися на дітей, які відтворюють  сімейний стиль мовлення, конфліктну поведінку, непридатне ставлення до оточуючих, а тактовно виправляти і формувати у  дитини  правильні моральні якості.  Письменник Олег Михайлович Куваєв  казав: «В кожній людині - Людина з великої букви, іноді його важко витягти, іноді неможливо, але спробувати необхідно завжди» .                                                                                                                                               

Коли малюк приходить до школи, він представляє світ своєї родини, умови життя, звички,  поведінку, рівень інтелекту - все, обумовлене рівнем культури родини. Придбані в сім'ї фізичний і духовний розвиток стають запорукою його шкільних перших успіхів.

         Психолог Д. Баумрінд виявила три моделі поведінки дітей залежно від

особливостей поведінки батьків і їхнього авторитету на дитину:

модель І — діти з високим рівнем незалежності, зрілості, упевненості в собі, активності, стриманості, допитливості, доброзичливості, які вміють розбиратися в оточенні;

модель ІІ — діти, недостатньо впевнені в собі, замкнені й недовірливі; 

модель ІІІ — діти, не впевнені в собі, не виявляють допитливості і не вміють стримуватись.

       Авторитет батьків настільки великий, що вони самі того не усвідомлюючи формують у дитини  відчуття , що  « Важке дитинство ніколи не кінчається» (Єжи Урбан).

     Крім справжнього авторитету в сімейному вихованні, на жаль, трапляються прояви фальшивого авторитету батьків, який шкодить вихованню дітей. А. С. Макаренко у «Книзі для батьків» класифікує авторитет у сімейному вихованні за такими видами:

1. Авторитет придушення (пригноблення) - батьки завжди сердиті, за кожну дрібничку вибухають громом, часто хапаються за палицю чи пасок, кожну провину дитини відзначають покаранням. При цьому діти виростають затурканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за пригноблене дитинство.

2. Авторитет віддалі  - батько або мати тримають дітей на відстані, окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей — своє.

3. Авторитет чванства — батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей, дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато - начальник, мій тато - знаменитість.

4. Авторитет педантизму -  батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць.

5. Авторитет резонерства - батьки "з'їдають" дитину своїми повчаннями, безкінечними напучуваннями, привносять у сім'ю надмірну серйозність.

6. Авторитет любові - щоб діти слухалися батьків, треба, на їх думку, на кожному кроці виказувати їм свою любов, тому вони надмірно вдаються до ніжних слів, пестощів, вимагають від дітей ніжності і любові, якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Значить, ти тата не любиш?".

7. Авторитет доброти -  дитяча слухняність викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою, батьки усе дозволяють дітям, уникають будь-яких конфліктів, ладні пожертвувати чим завгодно, аби тільки все було гаразд. У таких сім'ях дитина «кумир сім'ї».

8. Авторитет дружби - батьки проголошують, що вони друзі для своїх дітей, зникає різниця у віці, авторитеті, діти починають виховувати батьків, насміхаються над батьками, грубо обривають, не поділяють думки батьків.

9. Авторитет підкупу - слухняність купується подарунками та обіцянками, навіть грішми, за добрі оцінки платять дітям за встановленою таксою, заявляють: якщо будеш слухатися - куплю велосипед.

       А.С.Макаренко відзначає, що справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї. Батьки, які прагнуть до піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитися до фальшивого авторитету, витісняти його прояви з власної поведінки.

       Але, на мою думку, найстрашніше  у сучасному суспільстві –  коли батьки взагалі забувають, що вони БАТЬКИ. Їхня безвідповідальність, байдужість, «зайнятість» призводить до того,  що дитина губиться у сучасному житті, росте не як особистість, а як «бур'ян» , це страшне порівняння, але влучне для деяких сімей. Держава розуміє усю небезпеку такого виховання, адже  «Що не зробила сім'я – дороблює суспільство»  - актуальне висловлювання для сьогодення. Сім'я передає естафету виховання школі. І продовжує чинити сильний виховний вплив. А процес формування дитини знаходить двох суб'єктів виховання – це сім'я і школа, які взаємодіють один з одним.

 Міністерство освіти і науки України направило лист від 12.12.2013 року №1/9-874 «Про посилення співпраці педагогів, учнівської і батьківської громадськості в навчальних закладах»  (зачитується).

Надалі ми розглянемо питання про взаємодію школи і сім'ї у виховному процесі.

2.      Взаємодія школи і сім'ї у виховному процесі. 

(Виступ  учителя початкових класів)

       Батьки віддають дитину до школи з надією, що вона потрапить до рук розумного, досвідченого  вчителя, який забезпечить її належне навчання і виховання. Хибною є думка окремих батьків, що виховання дітей — справа лише школи. Сім’я посідає важливе значення для виховання дітей від перших днів їхнього життя до п'яти-шести років. Проте роль сім'ї з віком дитини не зменшується, а інколи навіть збільшує своє значення.  Школа зосереджує свою увагу насамперед на інтелектуальному розвиткові дітей, на розвитку розумових можливостей учнів, а вже  на другому місці – виховний процес, який безпосередньо випливає з уміння дитини поводитися у суспільстві, умінні спілкуватися з однолітками, дорослими людьми без присутності батьків, залишаючись без підтримки мами.  Школа здебільшого теоретично навчає, що  слід робити у певних життєвих ситуаціяа. Але, як засвідчує життя, діти й молоді люди краще засвоюють знання тоді, коли їм не лише розповідають, як що має робитися, а й коли вони на власні очі бачать, як дана робота виконується і як поводяться люди за певних обставин. Особливе місце посідає сімейне виховання і з точки зору психологічного становлення та розвитку особистості. Гуманне ставлення до дитини як до повноцінного члена сім'ї, врахування її інтересів і бажань — це результат історичного розвитку сім'ї  як соціального інституту. З одного боку, статус дитини в сім'ї визначає її повну залежність від дорослих, з іншого, — сучасна дитина в сім'ї часто володіє привілейованим статусом людини, по відношенню до якої люблячі батьки буквально реалізують відоме соціалістичне гасло: "Усе найкраще — дітям". За таких умов дитина опиняється в центрі соціальної структури сім'ї і навіть починає виконувати функції управління, оскільки навколо неї відбувається забезпечення саме її потреб,  організовується активність усіх інших членів родини навколо дитини, яка є керівником. Однак батьки забувають про те, що дитина потрапляючи до дитячого колективу не має цих привілей, стає такою ж одиницею суспільства як і інші діти, і тут починаються проблеми взаємопорозуміння, спілкування,  і батьки звинувачують саме школу, учителя, а не себе. І на цьому інтерес більшості батьків до школи закінчується і починаються проблеми у роботі з батьками. 

Причини, які спонукають до виникнення труднощів у роботі з батьками:

1)             Сім’я , яка  виховує одну дитину і  «одягає на неї «корону». У таких сім'ях діти не отримують практичних навичок , їм важко сприймати процес самоосвіти та  

    самообслуговування.

2)             Молоді сім'ї живуть окремо від своїх батьків, що знижує  вплив старшого покоління на дітей, а онуки позбавляються  казок та позитивного впливу бабусь, дідусів.

3)             Зростаючі соціальні та економічні труднощі знижують рівень внутрісімейного емоційного настрою. 

4)             Більшу частину вільного часу як батьки, так і діти проводять за телевізором або за комп'ютером,  не залишаючи вільного часу на спілкування один з одним. 

       Оскільки переважна більшість батьків не має достатньої психолого-педагогічної підготовки, а деякі з них мають притуплене почуття громадянської відповідальності за достойне виховання своїх дітей, класний керівник повинен виступити, з одного боку, зв'язною ланкою між школою та сім'єю, а з другого — організатором підвищення педагогічної культури батьків.

       Досить ефективною формою забезпечення оптимальних умов співдружності сім'ї та школи є відвідування сім'ї школяра. Класний керівник має змогу ознайомитися з побутовими  умовами виховання дитини в сім'ї, зрозуміти психолого-педагогічний клімат у сімейному колективі, характер організації сімейного виховання.  Досвідченому педагогу багато говорить сама атмосфера дому, відношення між членами сім'ї .

       Вдаючись до цієї форми роботи з батьками, варто дотримуватися низки певних вимог:

• відвідування сім'ї має бути плановим (упродовж навчального року класний керівник повинен побувати в кожній сім'ї не менш як два рази);

• не йдіть непрошеним, постарайтесь попередити батьків, або отримати від них запрошення і узгоджувати з батьками день і час візиту ;

• відвідувати сім'ї усіх учнів, а не тільки тих, які мають складності у навчанні та поведінці;

• кожного разу визначати мету і зміст бесіди з батьками із урахуванням індивідуальних особливостей конкретної дитини;

• проявляйте високий такт в розмові з батьками, завжди починайте з похвали, з досягнень і успіхів дитини;

• після цього з дотриманням тактовності говорити про труднощі, з якими вона зустрічається у навчанні, спілкуванні з товаришами, учителями, вести розмову про спільні дії у наданні допомоги для подолання цих труднощів;

• розмовляйте в присутності учня, тільки у виняткових випадках вимагайте конфіденційної зустрічі;

• підкреслюйте свою зацікавленість долею дитини;

• поради і рекомендації давайте не нав'язливо, передбачайте рівень своїх вимог і можливості сім'ї;

• висувайте спільні проекти, домовляйтесь про конкретні спільні справи;

• не давайте безґрунтовних обіцянок, будьте стримані в складних ситуаціях.

Батьки будуть добиватися співпраці тоді, коли будуть бачити зацікавленість класного керівника долею їхніх дітей.  Ніколи не повинна виступати домінантним чинником у спілкуванні учителів і батьків удома  негативна поведінка дитини.  Низка таких  відвідувань асоціює  вчителя з  негативом, який отримують батьки  від подібних зустрічей.

        З року в рік учителі спостерігають недостатній рівень  психолого-педагогічної підготовки батьків.  Сучасні батьки не знайомляться з педагогічною літературою, з порадами психологів та видатних вчених, їхня освіта обмежується «питання-відповідь»  через мережу  INTERNET .  Учителі повинні намагатися, даючи поради,  спиратися на відомих у педагогіці вчених. Загалом А.С.Макаренко успішні умови сімейного виховання виклав у вигляді таких порад батькам, які допоможуть учителеві знайти спільну мову  з батьками під час спілкування з ними:

* треба правильно виховувати, щоб потім не довелося займатися перевихованням;

* треба пам’ятати, що саме ви керуєте сім’єю, а не діти вами;

*  необхідно мати точну мету і програму виховної роботи;

* треба завжди пам’ятати, що дитина – не тільки ваша радість, але й майбутній громадянин, що ви відповідаєте за неї перед країною;

* треба насамперед самому бути громадянином і вносити своє громадянське самопочуття у сім’ю;

* треба ставити суворі вимоги до власної поведінки;

* не слід покладатися ні на які рецепти і фокуси виховання, треба бути серйозним, простим і щирим;

* не треба розраховувати на велику витрату часу, треба вміти керувати дитиною, а не оберігати її від життя.

        Отже, загальні умови сімейного виховання, визначені А.С.Макаренком, і сьогодні залишаються свіжими  і актуальними.

3.              Форми взаємодії  школи та сім'ї 

(Виступ  керівника батьківського всеобучу)

         На сучасному етапі розвитку освіти виникає потреба створювати практичне залучення батьків до співпраці зі школою.   Лише у спільній, узгодженій діяльності учителів і батьків можна говорити про успіх виховної роботи.

Взаємодія сім'ї та школи здійснюється за основними принципами:

Перший - принцип згоди, що забезпечує обопільне розуміння виховної мети і взаємна довіра партнерів.

Другий - принцип сполучення, завдяки якому зберігається гармонійність шкільних і сімейних норм життя і вимог до дитини.

Третій - принцип співпереживання, рівень доброзичливості двох сторін при взаємодії.

Четвертий - принцип співпричетності. Взаємна інформація про дитину завжди повинна допомагати в роботі у вихованні дітей.

П'ятий- принцип співпраці, що допускає спільну діяльність представників двох різних сфер.

Усі п’ять принципів не можливо реалізувати без участі батьків. Вимагають уточнення і визначення форми  взаємодії сім'ї та школи, які розкриваються у численних дослідженнях науковців. Це насамперед, такі форми:

-          батьківські педагогічні конференції – форма роботи з батьками, яка передбачає доповіді педагогів та батьків з актуальних проблем сімейного виховання, відповіді на запитання та обмін досвідом родинного виховання з певної проблеми;

-          батьківські читання - дуже цікава форма роботи з батьками, що дає можливість батькам не тільки слухати лекції педагогів, а й вивчати літературу з проблеми та брати участь у її обговоренні. Батьківські читання можна організувати в такий спосіб: на перших зборах на початку навчального року батьки визначають питання педагогіки та психології, які їх найбільше хвилюють. Учитель збирає інформацію й аналізує її. За допомогою шкільного бібліотекаря та інших фахівців підбираються книги, а потім використовують отримані в них відомості в батьківських читаннях. Особливістю батьківських читань є те, що, аналізуючи книгу, батьки повинні викласти власне розуміння питання та зміну підходів до його рішення після прочитання книги;

-          батьківські вечори - форма роботи, що прекрасно згуртовує батьківський колектив. Батьківські вечори проводяться у класі 2-3 рази на рік без присутності дітей. Батьківський вечір - це свято спілкування з батьками друга своєї дитини, це свято спогадів дитинства й дитинства власної дитини, це пошук відповідей на запитання, які перед батьками ставить життя та власна дитина. Теми батьківських вечорів можуть бути найрізноманітнішими. Головне, вони повинні вчити слухати й чути один одного, самого себе, свій внутрішній голос;

-          консультації – форма роботи з батьками, яка передбачає надання фахівцями допомоги батькам з різних проблем родинного виховання;

-          тренінгові заняття – тренінги включають практикуми, лекції, закріплюють знання і вміння батьків, отриманих на консультаціях, тренінги спілкування;

-          організація зустрічей батьків з вчителями-предметниками,  соціальним працівником ;

-          батьківські ринги - одна з дискусійних форм спілкування батьків і формування батьківського колективу. Батьківський ринг готується у вигляді відповідей на запитання з педагогічних проблем. Запитання вибирають самі батьки. На одне запитання відповідають дві родини. У них можуть бути різні позиції, різні думки. Інша частина аудиторії в полеміку не вступає, а лише підтримує думку родин оплесками. Експериментаторами в батьківських рингах виступають учні класу, визначаючи, яка родина у відповідях на запитання була найбільш близька до їх правильного трактування;

-          організація тематичних батьківських зборів:

-          ділові ігри - це форма колективної творчої діяльності батьків з вивчення рівня сформованості педагогічних умінь у дорослих. Зразковими темами ділових ігор з батьками можуть бути такі: «Ранок у вашому домі», «Син (дочка) прийшов зі школи», «Вас запросили у школу» й інші;

-          психолого-педагогічна діагностика;

-          координація роботи батьківського комітету у самоврядуванні класу , допомога у навчально-виховній роботі;

-          спільні екскурсійні поїздки;

-          презентація успіхів і фотосесія;

-          тематичні зустрічі та свята;

-          дні добрих справ;

-          родинні диспути.

      У сучасних умовах координацію виховних дій сім’ї покладено на освітній заклад, і від того, як організована робота з батьками,  значною мірою залежить успішність процесу навчання і виховання учнів. Окремо зупинимось на проведенні батьківських зборів, які є найпоширинішою формою роботи з батьками. На сучасному етапі  батьківські збори мають стати школою освіти батьків, сприяти згуртуванню батьківського колективу, формуванню його колективної відповідальності за весь клас і за кожну дитину окремо. Збори мають на меті залучати батьків до співпраці з педагогами та адміністрацією, до активної участі в житті навчального закладу, класу, виховувати педагогічну культуру батьківської громадськості, проводити просвіту  батьків у питаннях педагогіки, психології, законодавства України.

       Психологами розроблена низка порад чого ні в якому разі не можна робити на батьківських зборах:

·         не можна необґрунтовано захвалювати дітей;

·         не можна, порівнюючи дітей, хвалити одних і лаяти інших;

·         не можна дорікати батькам;

·         не можна обіцяти батькам більше, ніж можна реально зробити для дітей;

·         не можна видавати якісь «психологічні» судження, що стосуються дитини; надавати випадкових рекомендацій;

·         не можна до з'ясування ставлення батьків до класного керівника (люблять, визнають, поважають, цінують, байдужі, терплять) висловлювати батькам  якісь педагогічні сентенції;

·         не можна вимагати від батьків грошей, допомоги, участі без з'ясування відношення батьків до школи, класу, без виявлення можливих батьківських ініціатив;

·         не можна зачитувати і коментувати оцінки учнів;

·         не можна вимагати від батьків, щоб вони на догоду школі чи класному керівникові ні з того ні з сього поміняли культурний уклад сім'ї;

·         не можна нав'язувати батькам план роботи класу, заходів, екскурсій, походів;

·         не можна повідомляти батьків про прихід класного керівника до них додому, оскільки без запрошення, без взаємної симпатії, без прохання батьків робити це категорично незаконно і неетично;

·         не можна вимагати обов'язкового приходу батьків на збори;

·         не можна насильно призначати батьків до органів батьківського самоврядування;

·         ні в якому разі не можна на батьківських зборах (або в приватних бесідах) повідомляти будь-яку інформацію, що стосується тієї чи іншої сім'ї або тих чи інших дітей - як присутніх, так і відсутніх на зборах;

·         не можна розпочинати будь-які збори,  без повідомлення про виконання рішень, пропозицій і вимог попередніх зборів;

·         не можна виявляти своє поважне ставлення до одних батьків і байдуже до інших;

·         не можна затягувати батьківські збори більш ніж на півгодини, точніше, воно має тривати рівно стільки, скільки потрібно, але так, щоб батькам збори здалися важливими, запам'яталися, захотілося прийти надалі;

·         не можна протягом зборів говорити тільки класному керівнику;

·         не можна запрошувати на батьківські збори вчителів-предметників для скандального з'ясування відносин, оскільки, якщо вчитель веде себе непотрібно або не влаштовує батьків, то це справа не зборів, а адміністрації школи;

·         не можна перетворювати збори у скандал, перепалку, конфлікт. Якщо хтось  із батьків веде себе поза прийнятих у суспільстві культурних норм (прийшов п'яний, ображає учасників ...), збори мають бути закінчені і вже потім слід думати, які заходи повинні бути вжиті для недопущення подібного вже;

·         не можна класному керівникові набирати авторитет за рахунок інших педагогів або адміністрації школи, поширюючи відомості, що порочать їх, не можна натякати про свою бідність і безвихідність, не можна скаржитись на шкільні порядки;

·         не можна приймати значимі для всіх рішення активом  або випадковою меншістю, не з'ясувавши письмово або усно думки іншої решти батьків;

·         не можна на зборах і в приватній бесіді доносити батькам про вчинки їх дітей, не знаючи таємницю подій і не підозрюючи можливі наслідки їх повідомлень (це може стати причиною побиття, злісних сварок, образ і, можливо, з часом, у міру накопичення переживань, може призвести до дитячого суїциду);

·         не можна висувати по відношенню до батьків пропозиції та поради культурного і педагогічного плану, які не відповідають реальному характеру життя самого класного керівника (пропонує не палити,  не проводити даремно час біля телевізора, допомагати по господарству, читати класичну літературу, слухати серйозну музику, любити і знати поезію, відвідувати театр, не влаштовувати вдома постійні алкогольні вечірки, тоді як сам учитель страждає саме цими недугами);

·         не перетворювати батьківські збори у формальний акт читання правил, інструкцій, наказів.

На батьківських зборах рекомендовано:

·         спільно з батьківським активом влаштувати чаювання;

·         частину батьківських зборів проводити спільно з дітьми;

·         ділити батьківські збори на офіційну та креативну частину, де кожен може показати свої таланти й уміння (танці, співи, читання віршів, проведення конкурсів, сімейних ігор);

·         зовнішній вигляд і поведінка класного керівника повинні підкреслювати урочистий і піднесений характер зборів;

·         на перших же зборах у перший же рік роботи слід обрати постійних членів батьківського активу; 

·         проводити батьківські збори спочатку у формі індивідуальних  співбесід з членами сім'ї, потім у формі невеликої пленарній частині (це можуть робити тільки авторитетні й улюблені класні керівники, яким дійсно є що сказати);

·         дати можливість кожному з батьків у письмовій або усній формі викласти  свою позицію з різних питань життя класу;

·         всі види планів і програм складаються тільки й обов'язково за допомогою батьків і в певних випадках - дітей;

·         якщо нема про що говорити, якщо класний керівник не готовий до проведення зборів як важливого організаційного, координаційного та виховного дійства, то краще швидко вирішити організаційні питання і відпустити батьків;

·         на зборах добре вислухати розповіді успішних батьків  про  традиції їх сімей,  важливо з числа батьків і родичів знаходити тих фахівців, які могли б поділитися спеціальними знаннями; 

·         класний керівник обов'язково вибудовує систему управління успіхом, повідомляючи батьків про чудові маленькі кроки вперед дітей, про їхні успіхи, про їх бажання, настрої, здобутки та очікуваннях;

·         класний керівник, має час від часу  читати батькам лекції з важливих питань педагогіки і психології, або, якщо він цього не вміє або не може, зачитувати цікаві факти та ідеї з періодики з цих же проблем;

·         важливо проводити батьківські збори у формі  пошуків вирішення конфліктних, проблемних ситуацій, пропонуючи батькам назвати ці ситуації,  взяти їх з книг, або вигадати самим.

    І ще одна порада:  відмовитися від стандартних записів про батьківські збори в щоденнику; набагато краще, якщо ви передасте кожному з батьків індивідуальне запрошення (лист, запрошення, особиста електронна пошта), де чітко пропишете час, місце і порядок денний зборів. Такий підхід покаже серйозність наступних зборів, їх офіційний характер, вашу зацікавленість у присутності саме тих батьків, яким адресоване запрошення. Таким чином,  ви не тільки висловите повагу до батьків, а і власну зацікавленість в їх присутності.

4.              Індивідуальний супровід родини

(Виступ  досвідченого класного керівника)

Один батько важить більше, ніж сто вчителів. 
(Д. Герберт)

       Основи взаємодії педагогів з батьками правильно сформульовані В. Сухомлинським: «Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку, «якщо й далі так буде продовжуватись», - і якомога більше такого спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам».

      Різноманітні методи, форми взаємодії класного керівника з батьками учнів ставлять одну загальну мету - зробити щасливою підростаючу особистість, яка входить у сучасне культурне життя. Але хочеться зупинитися на  індивідуальному  супроводі родини, під яким ми розуміємо організацію психолого-педагогічної, методичної підтримки дітей та їхніх батьків. Задача класного керівника  й педагогічного колективу школи - виробити загальну позицію з питань супроводу родини та створити таку обстановку, щоби батьки, які потребують допомоги з боку школи, могли її одержати. Найбільш актуальною і затребуваною на сьогодні формою  допомоги батькам є організація консультацій для батьків учнів у школі. Велика частина батьків, які не знаходять часу для систематичної освіти, зазвичай звертаються у школу за разовими консультаціями, як правило, в екстрених випадках: неуспішність дитини, погана поведінка, конфлікти з однокласниками, незадоволення певним учителем. Саме у цей момент, коли проблема назріла, батьки, як ніколи, потребують професійної підтримки.  Нажаль не всі школи мають можливість утримання у своєму штаті служби психолого-педагогічного супроводу, що бере частину навантаження на себе й досить успішно справляється з виникаючими проблемами. Здебільшого сам педагогічний колектив виступає в ролі консультантів. Нагадаємо, що головна мета консультації - досягнення більш глибокого, об'єктивного розуміння батьками проблем дитини, її особистості в цілому, визначення своєї виховної стратегії у спілкуванні з нею та способів взаємодії з іншими учасниками освітнього процесу.

       Педагогічне консультування, на відміну від освіти, має суто індивідуальний характер, і як відзначалось вище, потреба в ньому виникає, як правило, тоді, коли ситуація стає надзвичайною, потребує екстреної допомоги. Задача школи на цьому етапі - спробувати надати родині не тільки інформаційно-педагогічну підтримку, а й емоційну. Нерідко учителі забувають, що дуже багато конфліктів удалося б запобігти на початковому етапі, якби  вчасно пригадали про те, що існує ще одна функція в їхній діяльності - психотерапевтична. Тому при самоосвіті учителям важливо  звернути   увагу на  ознайомлення  саме  з цим  видом  комунікації.

       Організація консультативної допомоги для батьків у освітній установі має свою специфіку. З одного боку, консультування повинно мати суворо конфіденційний характер, а з іншого - необхідно відслідковувати характер ускладнень стосунків батьків та учнів, щоби вчасно скорегувати свою діяльність. Тому необхідно дотримуватись певних принципів  індивідуального консультування, як методичного (усе, що стосується освоєння освітньої програми, індивідуального освітнього маршруту учня, способів додаткової освіти ) так і психологічного (усе, що пов'язано з індивідуальними особливостями дитини та її соціалізацією):

-          грамотна організація консультування;

-          взаємоповага і взаємопорозуміння;

-          створення довірчих відносин;

-          зацікавленість консультантів;

-          формування в батьків установки на самостійне рішення проблеми;

-          підкреслити значимість батьків у виховному    процесі.

-          єднання думок;

-          бути  емоційно стабільними;

-          обговорити ваші спільні дії щодо вирішення проблеми .

         Не секрет, що батьки учнів в основному люди зайняті. Вони також інтенсивно працюють, як і педагоги, їм також важко викроїти у своєму розкладі час на відвідування школи. Тому дуже важливо зробити інформацію про проведення консультацій у школі максимально доступною та зручною, щоби батько, який прийшов у школу з одного питання, міг попутно вирішити й деякі інші. Але існують випадки  незадоволення  батьків порожньою витратою часу, коли, прийшовши у школу для одержання консультації (тобто пропозиції конкретного способу рішення своєї проблеми), батьки змушені вислуховувати докори на адресу своєї дитини та нотації. Навряд чи в такому випадку доросла людина виявить бажання наступного разу витратити свій час на подібну процедуру. Чого зазвичай побоюються батьки найчастіше? Вони бояться, що їхнє спілкування з педагогом (особливо не зовсім дружнє) негативно позначиться на дитині надалі. Тому дорослі воліють «терпіти до останнього» та звертатись до адміністрації тільки тоді, коли ситуація приймає надзвичайний характер і зрозуміло що більшість конфліктних ситуацій виникає в батьків саме у процесі індивідуального спілкування з учителем.  Найчастіше такі проблеми виникають  через учнів, які вимагають особливої уваги, - діти з неблагополучних родин або діти зі звичайних родин, але які відчувають які-небудь труднощі. Якою може бути оптимальна позиція учителів  стосовно цих родин? Становище учителя набагато полегшується, коли у школі  працює психолог та соціальний педагог. Однак дуже важливо, щоб кожна дитина (як і вся її родина в цілому) могла розраховувати на цілодобову підтримку з боку школи. І адміністрація, і весь педагогічний колектив повинні створити навколо таких дітей не зону відчуження, а зону особливої уваги. Необхідно мати на увазі, що уся робота з дитиною та сім'єю, яка опинилася у складних життєвих обставинах, має проводитись з дотриманням принципу конфіденційності. У статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що «розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється».

Дуже важливим при наданні підтримки родині може виявитися й узгодження дій батьків і педагогів. Добре було б, щоби кожної години свого часу «важка дитина» знаходилась у зоні чиєїсь відповідальності. Усі ці зусилля ніколи не будуть даремними, тому що навіть одна «проблемна» дитина може істотно вплинути на розвиток багатьох інших дітей школи. При реалізації індивідуальної просвітницької роботи з батьками учнів або особами, які їх замінюють, особливу увагу необхідно звертати на інформування про права та потреби дітей, права та обов'язки батьків щодо дітей, особливості розвитку дітей, родинного виховання, неприпустимість жорстокого поводження з дітьми і насильства у сім’ї  (сутність, наслідки, відповідальність); формування толерантності, комунікативних умінь, навичок прийняття рішень, прогнозування, управління собою. Будь-яка спільна діяльність починається з короткочасних контактів. Якщо ці контакти приносять сторонам обопільне задоволення, то можна говорити про те, як організовувати більш широкомасштабну спільну роботу, що допоможе батькам піклуватись не тільки про інтереси своєї дитини, а й про розвиток всієї освітньої установи в цілому.

Якщо:

• дитину постійно критикують, вона учиться ненавидіти;
• дитину висміюють, вона стає замкнутою;
• дитину хвалять, вона учиться бути шляхетною;
• дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;
• дитина росте в докорах, вона вчиться жити з відчуттям провини;
• дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;
• дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;
• дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;
• дитина живе у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;
• дитина живе в розумінні та дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Ці поради виникли на базі життєвих практичних спостережень, осмислення педагогічної практики. Висловлені положення можуть використовуватись у практичній роботі з батьками, а  також як теми зборів і бесід з ними.

Проект рішення засідання батьківського всеобучу:

1.      Спрямувати діяльність педагогічного колективу на впровадження партнерських стосунків з батьками кожного учня, створити атмосферу взаємодопомоги;

2.      Скоординувати діяльність педагогічного всеобучу для забезпечення підвищення педагогічної культури батьків щодо розуміння пріоритету виховання дітей у сім'ї та гуманних відносин між членами родини;

3.      Використовувати вироблені методичні рекомендації  щодо взаємодії сім'ї та школи в роботі з батьками;

4.      При визначенні тематики батьківських всеобучів враховувати думку батьків і використовувати нестандартні форми при проведенні батьківських зборів;

5.      Залучати батьків до спільної роботи в різних напрямках діяльності школи.

Висновки

  Проведена педрада допоможе виробити оптимальні форми спільної роботи   школи   і  сім'ї   з   метою особистісного  розвитку дитини.  Підвищить активність батьків не тільки  у вихованні дитини, але і до організації навчально-виховного процесу у класі та школі.

Допоможе розробити правила ефективної співпраці школи і сім'ї  під час проведення батьківських зборів.

Сприятиме вихованню педагогічної освіти батьків.

Забезпечить єдність дій школи і сім'ї, соціального партнерства.

Список використаної літератури

1.      Бех  І.Д. Виховання особистості. У 2-х кн.- К.: Либідь, 2003.

2.      Аметова Є. Р. Про значення сім’ї у формуванні вільної особистості дитини // Педагогіка і психологія. - № 2. - 2006.

3.      Постовий В. Г. Сім'я і діти //В. Г. Постовий. – К., 1997.

4.      Дєніжна С.О., Сова М.О. Етика і психологія сімейного життя: Навчальний посібник // М.О.Сова, С.О.Дєніжна - К: Вид. центр НУБіП України, 2010. 

5.      Ю.Д.Руденко, М.П.Драгоманова.-К.:Вид-во ім.О.Теліги, 2003.

6.      1. Макаренко А.С. Виховання в сім’ї // А.С.Макаренко. Вибрані педагогічні твори. – К.-Xарків: Радянська школа, 1947.

7.      Макаренко А.С. Виховання в сім’ї та в школі // А.С.Макаренко. Вибрані педагогічні твори. – Харків: Радянська школа, 1947.

8.      Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Радянська школа, 1949.

9.      Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Радянська школа, 1978.

10.  Л.І.Кузьмінський, «Педагогіка у запитаннях та відповідях» навчальний посібник Знання. Вид‑во 2006 р.

11.  Лист Міністерства освіти і науки України    «Про посилення  співпраці педагогів, учнівської і батьківської громадськості в навчальних закладах» від 12.12 3013 року №1/9-874