Форми роботи на уроці

Форми роботи на уроці.

Більшість учених визначають такі форми навчальної роботи на уроці, як: індивідуальну, фронтально-колективну, групову. Інші дослідники, уникаючи змішування понять "форма навчальної діяльності" з "формою навчально-виховного процесу", першу з них називають способом (Г.Кумаріна, В.Онищук, В.Римаренко).

Індивідуальна форма роботи.

Орієнтує учня на самостійне виконання навчального завдання на рівні його можливостей. Широко використовується у ході програмованого або комп'ютерного навчання. Індивідуалізація в навчанні означає підтримку і стимулювання розвитку в учневі того, що становить його унікальність і неповторність, оскільки випливає з внутрішньо інтенційної спрямованості, формуючи життєтворчий потенціал особистості. Ця форма лежить в основі особистісного-орієнтованого підходу до виховання та навчання учнів (І.Д.Бех). Передбачає: а) допомогу кожному учневі в усвідомленні власних потреб та інтересів, необхідності їхнього розвитку; б) створення сприятливих умов для розвитку їх; в) налаштування школяра на індивідуальну творчість; г) підтримку вихованців у їхній рефлексії.

Г.Кумаріна, В.Онищук, В.Римаренко визначають три рівні індивідуалізації навчання:

1) рівень, який реалізується шляхом урахування загальних особливостей учнів на різних етапах їх навчання і розвитку;

2) рівень, що здійснюється засобами диференційованого підходу до навчання та розвитку учнів;

3) рівень, який досягається засобами індивідуального підходу до навчання та розвитку школярів.

Диференціація в навчальній діяльності - це така форма індивідуалізації її, яка передбачає об'єднання учнів у групи згідно з їхніми індивідуальними особливостями для окремого навчання, упродовж якого реалізуються навчальні завдання відповідного рівня складності.

Прийнято розрізняти внутрішню диференціацію і зовнішню диференціацію.

Внутрішня диференціація стосується такої організації навчального процесу, за якої розвиток внутрішньо закладених нахилів та задатків школяра здійснюється в межах класно-урочної діяльності у кожному класі зокрема.

Зовнішня диференціація відбувається в двох основних напрямах: 1) створення спеціалізованих класів та шкіл, до навчання в яких залучаються учні з особливими навчально-пізнавальними та професійними нахилами (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих навчальних предметів); 2) створення шкіл і класів з урахуванням особливостей розумового розвитку учнів та стану їх здоров'я (загальноосвітні навчальні заклади з поглибленим вивченням іноземних мов, математичні школи, класи вирівнювання, логопедичні навчально-виховні заклади та ін.)- Як правило, можливості диференціації в основному використовуються у старших класах за такими основними напрямами: 1) науковий (наприклад, фізико-математичний, історико-суспільствознавчий, філологічний та ін.); 2) прикладний (сільськогосподарський, економічний і т. д.); 3) художньо-естетичний (образотворчий, музичний, хореографічний та ін.); 4) спортивний (згідно з різними видами спорту). Для спеціалізованих навчальних закладів Міністерство освіти і науки України розробило близько 60 варіантів відповідних навчальних програм.

Важливими напрямами диференціації освіти є організація навчання обдарованих дітей, інвалідів та дітей з відхиленнями у розумовому розвитку. Всі вони перебувають у так званій групі ризику і вимагають до себе підвищеної уваги.

Фронтально-колективна робота.

Полягає у постановці вчителем перед класом проблемних питань чи пізнавальних завдань, у відповідному опрацюванні яких беруть участь усі учні. Обговорюють різні варіанти рішення, обґрунтовують доцільність кращих. За цих умов завданням учителя залишається спрямування навчально-пізнавальної колективної діяльності учнів. Нерідко тут мають місце колективні творчі справи (наприклад, підготовка і проведення уроку за формою прес-конференції).

Групова робота.

Передбачає спільне планування навчальної діяльності, вибір методів та засобів її здійснення. Серед її форм розрізняють: бригадну, ланкову, парну.

Бригадна форма має два різновиди організації навчальної роботи: 1) кооперативно-груповий (кожна група виконує своє завдання, яке є однією зі складових загального); 2) диференційовано-груповий (завдання розподіляються між учнями з різними навчальними можливостями залежно від складності їхнього виконання).

Ланкова форма. Як і за бригадної форми, клас ділиться на групи з 4-6 осіб. Вважається за доцільне включення в них учнів із різними навчальними можливостями. Вони працюють за єдиними завданнями, закріплюючи чи аналізуючи пояснений учителем навчальний матеріал або застосовуючи його на практиці. Оптимальною вважається тривалість такої роботи для молодших школярів 5-7 хв, для середніх - 10-15 хв, для старших - 15-20 хв.

Парна робота найчастіше передбачає допомогу сильного учня слабшому. Пари бувають постійними або змінними, залежно від особливостей навчальних завдань. Часто робота у парі передбачає взаємно навчання та взаємоконтроль.

Форми роботи на уроці

Проведення будь-якого типу уроку передбачає засто­сування відповідних форм навчальної роботи учнів, кожна з яких має відповідну методику організації. Основними формами роботи на уроці є індивідуальна, фронтально-колективна, групова.

Індивідуальна робота. Передбачає самостійне вико­нання учнем навчального завдання на рівні навчальних можливостей (темпу роботи, рівня підготовки). Можлива безпосередня допомога вчителя (допомога й підбадьорю­вання під час самостійної роботи) і опосередкована (ви­конання домашнього завдання за рекомендаціями вчите­ля). Застосовують індивідуальну роботу за програмовано­го, комп'ютерного навчання, для перевірки знань.

Фронтально-колективна робота. Означає постановку пе­ред класом проблемних питань або пізнавальних завдань, у вирішенні яких беруть участь усі учні: вони пропону­ють варіанти розв'язання, перевіряють, обґрунтовують, розвивають найбільш вдалі, відкидають неправильні. Вчи­тель при цьому керує колективним пошуком рішень, спрямовує пізнавальну активність учнів.

Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань. Вони здійснюють планування, обговорення і вибір способів вирішення навчально-пізнавальних завдань, взаємоконт­роль і взаємо оцінку.

Серед форм групової роботи основними є: ланкова, бригадна, парна.

Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів з 4—6 осіб (на чверть або навчальний рік) з однаковою або з різною успішністю. Ефективнішою є група зі змішаним складом учнів (учні з високими, середніми та низькими навчальними можли­востями). Вони працюють над єдиним завданням (вчитель пояснює матеріал, у групах здійснюють повторний аналіз за питаннями, запропонованими учителем). Оптимальна тривалість роботи в групах 5—7 хв. для молодших шко­лярів, 10—15 хв. — середніх, 15—20 хв. — старших.

Бригадна форма передбачає формування тимчасових груп учнів для виконання навчальних завдань. Є два різновиди організації їх роботи: кооперативно-груповий (кожна група виконує частину загального завдання, що доцільно при ви­вченні великого за обсягом матеріалу), диференційовано-груповий (завдання з урахуванням їх складності розподіляють між учнями з різними навчальними можливостями).

Парна робота полягає в допомозі сильного учня слабшим, у взаємодопомозі. Склад пар визначає вчитель, враховуючи симпатії або можливості учнів. Пари можуть лати постійний (статичні) і змінний склад (динамічні). Головне за парної організації навчальної діяльності -взаємонавчання і взаємоконтроль. Згідно з методикою цієї системи учитель готує картки з диктантом для кожного учня; один учень читає текст, другий пише, потім навпа­ки; учні обмінюються написаним і перевіряють його; той, хто допустив помилки, робить усний розбір під контро­лем партнера; потім партнери зміняюються і все почина­ється спочатку, але з іншими текстами.

Групову навчальну роботу застосовують при виконан­ні лабораторних і практичних робіт, на навчально-дослід­них ділянках, на уроках з основ наук — під час засвоєн­ня, повторення, застосування, узагальнення і системати­зації знань.

Типова структура групового заняття: перевірка до­машнього завдання, підготовка до групової роботи (інструк­таж учнів про послідовність дій, роздача карток з одна­ковими або диференційованими завданнями, створення проблемної ситуації, постановка проблеми), ознайомлен­ня із завданням, обговорення і складання плану виконан­ня завдання, звіт про виконану роботу.